БЮРО КИЄВО-ГАЛИЦЬКОГО ВЕРХОВНОГО АРХИЄПИСКОПСТВА УГКЦ

Щоби краще зрозуміти «феномен Пратулина», нам потрібно собі усвідомити, що Католицька (Вселенська) Церква - це Церква Латинська (Римська) та 23 Східні Католицькі Церкви. Серед них найбільша наша Церква.

У минулому, східні  католики нерідко підпадали під вплив латинської релігійної думки, традиції, звичаїв, культу і духовності, що не давало їм повноцінно підтримувати свої традиційні цінності.

Це все призводило до применшення власної спадщини та ставлення до неї з недовірою. Більше  того, інколи підштовхувало до привласнення західної культури і духовних звичаїв, що, зрештою, означало відмовитися від своєї  ідентичності. Тому папа Іван Павло ІІ у своєму Посланні (Magnum baptismi donum) звертає увагу на те, щоб католики східної традиції намагалися у даний час знаходити нові шляхи для свого повного відродження та захотіли повернутися до колишніх духовних цінностей.  https://jakir.in.ua/116/81-81.html

Сьогодні, 23.10.2024 р., вже в кількох десятках храмів в Україні лунає до Бога наша молитва через заступництво Пратулинських Мучеників.

Хтось може сказати: «А що нам Пратулин і Пратулинські Мученики? Вони у Польщі, а ми в Україні.» На перший погляд так воно і є. А тепер гляньмо глибше.

Пратулин – село на Підляшші у Польщі. Приблизно 25 км від Берестя, де було схвалено Берестейську Унію.

Колишня назва цього села – Горнів. Під кінець XVII століття змінено назву на Пратулин, що з латинської мови означає «луг». У 1861 р. парафія Пратулина нараховувала 1850 вірних греко-католиків, 251 латинника, 62 євреїв і 14 мусульман.

Вірні греко-католики належали до Холмської єпархії, яка була заснована Данилом Галицьким. Спочатку осередок був в Угровську, а в 1240 році Данило переніс його до Холма, де його самого поховали в 1264 р. Холмська єпархія була однією з тих, які підтримали відновлення єдності Київської митрополії з Римом у 1596 році (Берестейська Унія), та проіснувала в цій єдності з невеликою перервою до 1875 року, коли її було насильно ліквідовано.

У 1830 році російський імператор Микола І (Річпосполита була поділена між Німеччиною, Австро-Угорщиною та росією. Холмщина дісталась росії) попри протести розірвав зв’язки холмських греко-католиків з митрополичим осідком у Львові і добився прямого їх підпорядкування Римові. Життя під новою владою позначилось на єпархії різкою втратою кількості вірних. Дуже багато греко-католиків переходили до Римо-Католицької Церкви – чи то для того, аби врятуватись від насильницького переходу в Православну Церкву, чи з інших міркувань. Ці переходи відбувались паралельно з латинізацією греко-католицької єпархії.

Попри тиск царської росії для запровадження московського православ̓`я, попри латинізацію, залишались греко-католики, які до кінця стояли на захисті своєї Церкви.

Московити, для досягнення своїх цілей нехтували людським життя. 17 січня 1874 р. відбулись криваві події недалеко Пратулина в Дрельові. Парафіянам у Пратулині це було відомо. Однак, 24 січня 1874 року в кількості біля 500 осіб, вони зібралися біля своєї церковці. Наполегливо й розумно відкидали погрози й умовляння царських посіпак та водночас відчували, що наближається вирішальна хвилина. Надзвичайну мудрість і силу віри випромінюють слова майбутніх мучеників, які закидають царському офіцерові брехню й говорять: «Не взяли ми з собою палиць, воліємо стояти і вмерти беззахисні коло святого порогу нашої церкви». Пролунали постріли… Із тринадцяти чоловік дев`ятеро загинули на місці, інші померли протягом доби…

Навіть цей короткий історичний штрих дає відповідь на питання: «А що нам Пратулин і Пратулинські Мученики?»

Папа Іван Павло ІІ на проповіді в Сєдльцах 1999 року (це осідок латинської Єпархії, до якої належить Пратулин): «Як вірні слуги Господа, сповнені довіри до сили Його благодаті, вони свідчили про свою приналежність до Католицької Церкви у вірності власній східній традиції. Не шкодуючи себе, пратулинські мученики захищали не тільки святиню, перед якою прийняли смерть, але й Церкву, яку Христос довірив апостолові Петрові. Ту Церкву, частиною якої вони відчували себе як живе каміння»

Від вбивства безневинних людей у Пратулині минуло 150 років і можемо сказати, що «нащадки» тодішніх вбивць сьогодні на українській землі роблять те саме, бо вбивають невинних мирних людей, наші хлопці і дівчата гинуть на фронті тільки тому, що українці не хочуть стати частиною «руского міра».

У тій ситуації, в якій ми є, хто як не Пратулинські Блаженні розуміють вагомість нашої боротьби, хто як не вони розуміють біль втрати близьких і вказують нам перспективу, про яку ми у своєму людському стражданні забуваємо – про перспективу вічного життя у єдності з Богом. Бо як сказано у Святому Письмі, що немає більшої любові чим те, щоби покласти життя за друзів своїх.

У тексті використано фрагменти: ПРАТУЛИН. «Мартиріум». Товариство Пам’яті Підляських Уніатів.  Мученики з Пратулина. А, Бабинський.