ФАЛЬШИВЕ СВІДЧЕННЯ ПРО ГРЕКО-КАТОЛИЦИЗМ (І частина)

Ми живемо у світі, в якому простір переповнений різноманітною інформацією. Серед усіх повідомлень велику частину становлять т. зв. Fake news. З англійської мови цей термін означає просто «фальшиву інформацію».

Fake news, в основному, пов’язують із соціальними мережами в інтернеті, тому може здаватися, що це «нове відкриття сучасної людини». Однак fake news – це невід’ємна частина історії людства. Різниця полягає у назві та засобах і швидкості її їх розповсюдження. В давнину це називали брехнею, чуткою, а сьогодні – fake news.

В першу чергу таку форму «інформації» використовують вороги, щоби посіяти дезінформацію серед тих, кого атакують. Можна навести чимало фактів використання такого способу боротьби московії проти України як в світському, так і церковному плані, але не це є темою сьогоднішньої статті.

Переглядаючи сторінки інтернету, ми бачимо, що увагу на fake news в основному звертають у світському середовищі: державному, військовому, культурному тощо. А що ж відбувається в церковному середовищі?

У цій статті хочемо звернути увагу на «fake news» з використанням назви «УГКЦ». Як не парадоксально, fake news можуть слугувати нечесним особам (шахраям, ошуканцям) для досягнення власних цілей і здобуття незаслуженого (фальшивого) авторитету.

Ковпаківці (Лефевристи)

УГКЦ (Руська Унійна Церква), початки історії якої закорінені у Володимировому Хрещенні, пройшла чимало випробувань, але вистояла. Після виходу з підпілля здавалося, що все буде добре, без потрясінь, проблем… Але час почалися міжконфесійні непорозуміння, виникла потреба формації духовенства, богословського вишколу, формування церковних структур тощо. Все це вимагало чималих зусиль зі сторони Церковного керівництва. Період після виходу УГКЦ з підпілля був періодом революції, а не еволюції, бо такими були обставини й виклики часу.

Важливо було зберегти єдність Церкви. На жаль, саме тоді виникло питання нині вже колишнього, тепер відлученого від Церкви служителя Василя Ковпака, який контактував з прихильниками лефевристського руху, пропагував їхні ідеї, сіючи бунт і розбрат серед вірних УГКЦ.

«В Україні лефевристський рух почав поширюватися на початку 90-х років минулого століття. Цей схизматичний рух очолили священики Любомир Гаєвський і Василь Ковпак, які таємно зустрічалися в Польщі з екскомунікованим Бернардом Феллє та визнали його своїм церковним ієрархом і духовним провідником. Всі ці дії до часу залишалися таємними. У листопаді 2000 року Найвищий настоятель лефевристського руху Бернард Фелле заснував у Львові семінарію Непорочного Серця Матері Божої Фатімської для візантійських кандидатів на священство та священицьку спільноту Братство священномученика Йосафата. Першим настоятелем Братства на 7-річний термін було обрано священника Василя Ковпака, а асистентом Любомира Гаєвського».

Попри такі дії, Церковне керівництво надавало служителю Ковпаку шанс на виправлення. Але цього не сталося. Тоді Церковне керівництво Львівської Архиєпархії прийняло рішення розпочати карний судовий процес відлучення його від Церкви. У 2007 Дикастерія доктрини віри в Римі підтвердила рішення Львівської Архиєпархії і видала Декрет про покарання служителя Василя Ковпака Великою Екскомунікою. Таким чином колишній священник Греко-Католицької Церкви був відлучений від Вселенської Католицької Церкви, складовою якої є УГКЦ, тобто служитель Василь Ковпак став відлученим і від УГКЦ.

Що собою являє це покарання? Згідно з Кодексом Канонів Східних Церков священнослужителю, який отримав покарання Великої Екскомуніки, заборонені всі дії, які надає Таїнство Священства в Католицькій Церкві. Серед іншого, ця особа не може служити Божественну Літургію, не може сама приймати Євхаристію та уділяти її іншим. Крім цього, вона не може приймати й інші святі тайни, уділяти святі тайни і сакраменталії, виконувати будь-які уряди, служіння або завдання, здійснювати акти управління, які (якщо все-таки здійснюються) є недійсними на підставі самого права. Вже колишній священник УГКЦ не має права уділяти Святі Тайни, служити Літургії тощо.

Однак, служитель Василь Ковпак продовжує «служити», ще й має своїх послідовників і прихильників. При тому використовує в назві т. зв. «своєї церкви» абревіатуру «УГКЦ», хоч не є її членом: «Свята Унійна Традиція УГКЦ». Це вводить в оману людей, які не вникають у деталі. Додатково служитель Василь Ковпак у своїх Богослужіннях згадує ієрархію УГКЦ, що ще більше заплутує людей. Це просто тотальна дезінформація — «Fake news». Очевидно, служителю Василю Ковпаку, а також його адептам і прихильникам варто вивчити, якою була традиція Церкви Київської Русі до 1596 року і якою мала бути після підписання Унії. Все те, що називається «Унійна Традиція УГКЦ», це просто латинські елементи, які увійшли до Східної Київської Католицької Церкви (УГКЦ) внаслідок різних обставин у наступних століттях після Унії.

Крім того, на сайті «церкви» служителя Ковпака бачимо примноження таких латинських елементів. Проте¸ ніде неможливо знайти правдиву історію цієї «церкви», якось дивним чином не згадується рух лефевристів, із якого насправді виводяться «ковпаківці». Згідно з законами України, кожен має право на свободу віросповідання. Але, створюючи свою організацію з допомогою лефевристів, служитель Ковпак повинен чесно сказати про своє відлучення від УГКЦ через кару Великої Екскомуніки і пояснити, що це для нього означає.

Звичайно, кожен має можливість покаятися й повернутися в лоно Католицької Церкви. У випадку служителя Василя виникає запитання: чи хтось його «привернув» до Церкви? (Адже він виконує дії, застережені виключно для священників, він же через покарання їх виконувати не може). Лефевристи? Вони таким правом не володіють. Це може зробити тільки Апостольський Престол, а такого рішення не існує. Отже, служитель Василь обманює людей стосовно приналежності до УГКЦ.

У цій справі є ще один важливим аспект, а саме: в ряди служителя Василя Ковпака стають особи, які буцімто пройшли навчання в його семінарії, заснованій лефевристами (з католицької точки зору вона не є семінарією) і були «висвячені». Питання: хто їх святив? У Католицькій Церкві відомо, хто святив кожного священника, при цьому він отримує відповідне благословення для звершення святих тайн, в зокрема – і це дуже важливо! – Таїнства Покаяння. Тут на священника покладається абсолютний обов’язок таємниці сповіді, за зраду якої священник може бути позбавлений сану. Щодо т. зв. «церкви» служителя Ковпака невідомо, адже якщо свячення недійсні, то, як можуть бути дійсними таїнства? На жаль, нашому народові важко розбиратися в церковних правилах, і тому дуже легко можна їх обманути навіть самим використанням абревіатури і представленням себе як жертви Керівництва Церкви, членом якої був служитель Василь Ковпак до Великої Екскомуніки.

Догналіти

Здавалося, що з Ковпаком розібралися. Але з’являються догналіти, а з ними «Українська правовірна греко-католицька церква», скорочено УПГКЦ. Можна сказати, така ж історія, як і наведена вище. Тільки тут маємо кількох засновників цієї т. зв. «церкви» різних національностей (чеської, словацької, української), де головним виявився римо-католик, чех Антонін Догнал. Нібито, відчувши більшу духовність християнського Сходу після харизматичного вишколу, він зі своїми однодумцями змінюють обряд і вступають до ЧСВВ у Польщі. У другій половині 2003 року вони прибувають в Україну й опиняються в монастирі у Підгірцях. Церковному Керівництву вже тоді було відомо про проблеми цієї групи, та – як завжди, так і тим разом – був даний час для їхнього виправлення.

Згодом вони почали проводити реколекції. На початку здавалося, що все добре, але багато-хто почав розуміти, що діється щось «не те»: люди поверталися з таких «реколекцій» надміру радикалізованими та релігійно нетерпимими. На початку 2005 року монахи за непослух були виключені з Чину ЧСВВ, восени була створена Комісія по вивченню догналівського питання. У 2008 році Догнал разом з трьома іншими особами проголосили себе таємно висвяченими єпископами, 11 червня 2009 року заснували т. зв. «Українську правовірну греко-католицьку церква» (УПГКЦ), а 5 квітня 2011 р. – т. зв. «Візантійський Католицький Патріархат».

Влітку 2011 року Конгрегація Доктрини Віри в Римі підтвердила для них покарання у формі Великої Екскомуніки. У 2013 році догналівці зверталися до путіна й лукашенка, щоби ті ввели війська в Україну, та попри це деякі вірні УГКЦ дали себе обманути і стали адептами по суті відверто деструктивної групи. Догналівці – це чергова спроба розколу справжньої УГКЦ. Тут знову бачимо використання назви УГКЦ, що багатьох ввело в оману. Люди думали, що це справді була УГКЦ, ніхто не зважав на одне додане слово «правовірна», тим більше у скороченні.

Що в ковпаківців, що в догналітів використання назви «УГКЦ» – це звичайна маніпуляція, просто «fake news». Що одні, що другі не є членами не тільки УГКЦ, але взагалі Католицької Церкви, а використовують її для своїх власних цілей. Виникає питання: хто вони – служитель Василь Ковпак і догналівці – без абревіатури УГКЦ, що насправді стало підвалиною створення ними їхніх «приватних церков» з використанням назви Церкви, до якої вони свого часу належали? А ще додаткове – поглиблене – питання до тих, хто належить до однієї чи іншої групи: коли з назви забрати УГКЦ, ви би й надалі належали до «Ковпака» (Лефевристів) чи «Догнала»?

Підсумком цієї частини статті хай стане вислів о. Петра Куркевича:

«… люди в Україні – у порівнянні з поляками – більш прості, іноді навіть наївні, безумовно, менш вимогливі, більш довірливі до священників, … також менш послідовні, конкретні, рішучі і наполегливі…».