Продовжуючи тему про фальшивий греко-католицизм, сьогодні звертаємо увагу на прокляття, яке висловлює людина, що бажає комусь зла. І тут в деяких навчаннях можна почути про великий вплив прокляття на особу, яку проклинають.
Поясненням цієї теми є напрацювання монахині Малґожати Борковської, OSB — «Христос нас відкупив. Про прокляття».
Часто замислююся, що насправді мають на увазі люди, які так часто вживають слово «прокляття». Якщо вони його вживають, то, мабуть, знають, що воно означає, тим більше, що вони вважають цю тему дуже важливою, а саме слово як таке, що наповнене богословським сенсом.
У повсякденній людській мові прокляття може означати: а) акт прокляття однієї людини іншою і б) постійне відкидання Богом, що вже тут, на землі, приносить низку нещасть. Більш забобонні люди навіть переконані, що одне може викликати інше, і що якщо якась тітка комусь сказала: «Іди до біса», то Бог відвертається від такої людини, а диявол переслідує її як свою. З таким абсурдом навіть не варто сперечатися, бо він вимагає віри в те, що тітка (а не Бог) керує світом.
Отже, залишивши осторонь цю всемогутню тітку, варто пошукати біблійні посилання. У Старому Завіті людські прокляття дійсно трапляються і випливають з безсилого гніву: людина сама не може домогтися справедливості ( або того, що вона вважає справедливістю ), тому вимагає, щоб на її заклик правосуддя вчинив Бог. І то швидко. Звичайно, Бог не пов'язаний ані людським судженням справи, ані тим більше людським терміном можливої помсти, тому людські прокльони Його не зобов'язують, не мотивують, не змушують: Він сам найкраще знає, з яких причин яких наслідків хоче досягти.
Тож людське прокляття є просто виливом безсилого гніву і шкодить більше тому, хто проклинає, ніж тому, кого проклинають. Більше того, ми вже живемо в Новому Завіті, а Христос чітко сказав нам: «А вам, що слухаєте, кажу: Любіть ворогів ваших, добро чиніте тим, які вас ненавидять, благословляйте тих, які вас проклинають, моліться за тих, що вас зневажають...» (Лк 6, 27.28). Якщо він наказує нам так чинити, то, безсумнівно, сам так чинив і чинить: від свого і нашого імені прощає провини і не визнає жодної сили чиєїсь злої волі, чиїхось прокльонів. Святий Петро додає: «Не платіть злом за зло чи лайкою за лайку, а, навпаки, благословляйте, бо ви на те покликані, щоб успадкувати благословення». (1 Пт 3, 9). Чиє зле слово може зашкодити тому, хто є спадкоємцем Божого благословення?
А як тоді щодо цього відкидання Богом? Учень Христа знає, що єдине, що його може відлучити його від Господа, це його власний гріх, його власне рішення. Але не чужа вина чи якась незрозуміла доля, з якою неможливо боротися. До того ж, навіть провину можна загладити каяттям. Це проповідує Євангеліє, це приніс нам Христос як основну істину, результат любові до нас як Отця, так і Його власної:
Крім того, святий Павло вважає, що на вічне відторгнення від Бога заслуговує людина, яка уявляє, що може спастися власними силами, без Його благодаті, лише завдяки своїм заслугам через ретельне виконання правил. (Він також переконаний, що ідеальне виконання взагалі неможливе, але це інше питання.) Він каже: «Усі бо, які покликаються на діла закону, – під прокляттям... Закон же не від віри, бо каже: Хто чинитиме його приписи, той буде ними жити. Христос нас викупив від прокляття закону, ставши за нас прокляттям, бо написано: Проклят усякий, хто висить на дереві, – щоб благословення Авраама перейшло в Ісусі Христі на поган і щоб ми вірою прийняли обіцяного Духа». (Гал. 3, 10-14).
Але якщо Христос викупив нас від прокляття, тобто від усього, за що ми могли б заслужити відкинення Богом, то що ж з тими земними нещастями, які нібито є проявами Божого прокляття? На основі Євангелія таку тезу неможливо обґрунтувати. Якби велика бідність, хвороба, переслідування чи коротке життя були такими ознаками, то ними мали б бути бідність Святої Родини, смерть мучеників тощо. Адже Господь каже: «Блаженні ви, коли вас будуть зневажати…» (пор. Mт 5,11). Як же тоді люди можуть, посилаючись на Біблію, бачити в земних невдачах і нещастях ознаки прокляття? Або вимагати, щоб людина сама себе викупила від цього прокляття, власними зусиллями, практиками, визначеннями?
Хто міг «проклясти» тебе, якщо Бог благословляє тебе? Світ створений таким чином, що причини мають наслідки. Якби не це, не могло б існувати жодних моральних виборів, при чому добрих також, і не тільки поганих. Але якщо наші рішення мають наслідки, то вони мають їх не тільки для нас самих, а й для наших ближніх. Можна заподіяти шкоду комусь, хто потім невинно страждає і запитує, чому; а можна також заподіяти шкоду самому собі. Якщо, наприклад, хтось систематично переїдає, то печінкова колька не є «ознакою прокляття» чи навіть патетично «Божою карою», а просто наслідком наших дій. Хто хоче уникнути таких наслідків, нехай уникає причин, а не скаржиться на Божі кари.
Звичайно, можна поставити питання, чому Бог, який, зрештою, зводить причинно-наслідкові зв'язки і допускає страждання, не вимірює їх для всіх однаковою мірою і однаковим способом. Вічне питання. Відповідь, яку отримав Йов, звучала лише «довіряй». І ми, коли вважаємо, що на цей раз вже занадто, що міра переповнилася, починаємо питати про причину – нехай Бог пояснить! – і власне про можливе прокляття, саме тому, що ми не доросли до довіри. Але це лише ще одна наша провина, яку Бог готовий нам пробачити. Ті, в кого в голові тільки кари і прокляття, можуть не почути Божого прохання про довіру.
с. Малґожата Борковська, OSB
Для Департаменту Інформації УГКЦ від БНРР і Сект
Переклад з польської — БНРР і сект
Стаття була опублікована 05.03.2026 р.
Офіційний сайт УГКЦ: Христос нас відкупив. Про прокляття — першоджерело статті та цитованих біблійних текстів.
