У Катехизмі УГКЦ «Христос – наша Пасха» читаємо: «Святим у справжньому сенсі цього слова є лише один Господь. Про це читаємо в книзі пророка Ісаї, який побачив Бога на небесному престолі. Його невимовну святість оспівували серафими, проголошуючи: «Свят, свят, свят Господь сил; вся земля повна Його слави!» (Іс. 6, 3-7). Святе Письмо також називає святими віруючих – тих, хто освячені спасительною дією Божою (див. Рм. 1, 7; 1 Кр. 1, 2)».
Може здаватись, що святість тільки для особливо вибраних, але: «Кожен християнин отримує у святих таїнствах Хрещення і Миропомазання зародок святості, який він покликаний не змарнувати, а зростити до повноти…. Якщо хтось стане гідним Бога, тоді насолодиться Божим приходом, за Господньою обітницею: «Коли хтось Мене любить, то й слово Моє берегтиме, і злюбить його Мій Отець, і прийдемо Ми до нього, і в ньому закладемо житло» (Йо. 14, 23). Отож кожен з нас може і повинен стати святим.
Почитання святих
Перші століття Христової Церкви позначені великою кількістю мучеників. Розвиток культу кожного мученика був свідченням його святості. З часом почалось формування принципів, згідно з якими Церква (особливо західна), дослідивши героїчність чеснот певної особи, дає дозвіл на її публічний культ. Внаслідок процесу беатифікації особа отримує прикметник «блаженний», а при канонізації отримує прикметник «святий».
На перший погляд може здаватися, що культ, молитва до святого – це обхід Бога. Але це не так. Уявімо, що ми у лікарні. Важкий момент. Поруч друг. Він бере нас за руку і каже: «Я помолюся за тебе. Я попрошу всіх моїх знайомих помолитися за тебе». Ми не кричимо: «Не треба. Я сам до Бога звернуся». Навпаки. Коли нас підтримує більше людей, то це не конкуренція Богові, а любов у дії.
Святі – це не якісь далекі духи. Це наші брати й сестри, які вже бачать Бога віч-на-віч. Як добрі брати, вони не забувають про нас, а моляться за нас, підтримують нас, вболівають. Це називається заступництвом святих. Підтвердження цього знаходимо в Біблії. У Книзі Одкровення (5, 8) читаємо: «Двадцять чотири старші впали перед Агнцем, маючи кожен гуслі і келехи золоті, повні тиміяму, що є молитви святих». У Другій Книзі Макавеїв (15, 14) Юда бачить первосвященника Онію і пророка Єремію, які моляться за народ Ізраїля навіть після смерті. Біблія показує, що святі живі, і вони не байдужі.
Почитаючи святих, Свята Церква не хоче закрити ними Творця, а навпаки, показати приклад їхньої святості та разом прямувати до Господа. Одночасно Церква також наголошує, що лише Бог може отримувати найвищий поклін та служіння «грец. latria» (пор. Втор. 6, 13; Мт. 4, 10; 1 Тим. 1, 17). Водночас Церква не заперечує віддавати честь тим, хто має нижчий вимір почитання «грец. dulia», хто є вірними Божими слугами, друзями Бога, через яких вся честь відноситься до Нього єдиного, адже сказано: «….Бог у громаді святих, великий і страшний…» (Пс. 89, 8).
Поза численними біблійними текстами, які показують, що святі є «друзями та нашими адвокатами перед Творцем», подвиг святих Церкви описаний у їхніх житіях – «словесних іконах» святих, зображених у світлі благодатного обожествлення. Зміст житія святого, як і зміст ікони, полягає не так у відображенні його біографії, як у представленні його духовного лику. Повнота духовного життя святого описується в житіях як осягнення сопричастя з Богом у глибокому молитовному житті, любові до ближніх і гармонії з навколишнім світом.
Почитання мощей святих
Слово «мощі» походить від грецького слова «leipsano» (від «leipo») та від латинського «reliquiaе», що в дослівному перекладі означає «останки», тобто «мощі». Вшановуючи святих, Церква побожно почитає їхні мощі, тобто нетлінні тіла або частини тіл (наприклад, кістки), а також предмети, що мають стосунок до святого (наприклад, одяг), через які Господь проявляє Свою чудодійну силу. Вшанування мощей святих виражається у встановленні свят у ті дні, коли були виявлені мощі святих або коли вони були перенесені з одного місця в інше. Шанування святих виражається і в побудові над їхніми гробами храмів і вівтарів, а також у поклонінні, цілуванні, які по праву їм належать.
Церква завжди віддавала належну пошану мощам святих. У перші роки християнства на гробах мучеників (на мощах) звершували Святі Літургії. Це означало єдність Церкви торжествуючої (святих) з Церквою мандруючою, тобто земною, яка прямує до Небесного Єрусалиму. Так і сьогодні на Престолі, який звуть також Свята Трапеза, повинні бути завжди Святе Євангеліє на антимінсі (це прямокутне полотно з особливими зображеннями покладання Христа до гробу) та хрест. В антимінсі є зашиті святі мощі, тобто частинки тіл святих. Це на пам’ять про те, що в перші часи християнства Божественну Літургію звершували на гробах мучеників за віру.
Кожна Свята Літургія має воскресний характер, бо звіщає воскресіння Воскреслого, Який присутній у Своїх святих. Мощі святих є середниками присутності Божої, тому під час Літургії присутність святих у мощах є містерійною проповіддю святих праведників воскресіння всіх у Воскреслому. Неодноразово зустрічаємо святих нетлінних, які, як вмістилище Святого Духа навіть і по смерті в своїх нетлінних тілах засвідчують, що впродовж свого земного життя вірно наслідували Господа. Тому звершення Літургії на мощах святих (як на цілому тілі, так і на частині від тіла святого праведника) є нічим іншим, як звіщанням про воскресіння і прихід Воскреслого, в якому Свята Мати Церква долучає праведників Господніх як тих, що є вмістилищем Божим. Отже, під час Літургії, що звершується на мощах святих, вся Церква земна разом з Церквою небесною взиває до Господа у спосіб літургійний «Авва Отче».
Традиція почитання мощей святих є типовою східнохристиянською практикою, бо християнський Захід не зазнав проблеми іконоборства, а тому на Заході розвинувся Євхаристійний культ, адже саме там поширювалися євхаристійні єресі, пов’язані із запереченням реальної присутності Христа в Пресвятій Євхаристії. Тому в Латинській Церкві після Божественної Літургії частою є практика виставлення Найсвятіших Тайн у монстранції для адорування. Християнський Схід, який пережив іконоборство та знівелювання культу святих і не мав значних євхаристійних єресей, звертає свою увагу на почитання ікон, контемпляцію святих зображень та почитання мощей святих.
Вже з перших віків християнства бачимо змагання серед кафедральних соборів щодо кількості мощовиків зі святими мощами. Щоби застерегти вірних перед зловживанням відносно мощей святих, Церква випрацювала механізм їхнього розділення. Коли уділяються мощі деяких святих для почитання у мощовичку, то вони опечатуються сургучевою печаттю та уділяються разом з документом «Autentica», який посвідчує правдивість мощей, а також те, ким була уділена ця святиня.
Підсумок
Свята Мати Церква навчає, що «християнська святість не є природною досконалістю людини, а досягається завдяки дієвій участі людини у святості Бога. Святий Йоан Касіан навчає: «Усі святі люди мають Бога в собі. Ми добре знаємо, що Він перебував у патріархах, говорив через пророків; віримо, що не тільки апостоли й мученики, а й усі слуги Божі мають Духа Божого в собі, як сказано: ‘Ви є храмом живого Бога’ (пор. 2 Кор. 6, 16); і знову: ‘Хіба не знаєте, що ви – храм Божий, і що Дух Божий у вас перебуває?’ (1 Кор. 3, 16). Усі (святі), отже, є вмістилищем Бога…».
Через особу святого Церква не закриває образ Творця, а навпаки, показує дорогу наслідування Христа, адже святі є «magister vitae» (учителями життя). Тому-то святі є тими Божими педагогами, які своїм прикладом життя вчать наслідувати Христа, а своєю присутністю в мощах освячують та зцілюють вірних завдяки Благодаті Святого Духа, Який через них діє. Ми молимося до Бога, але й просимо про молитву святих, як просимо маму або друга помолитися за нас. Ми долучаємо їх до нашої спільної молитви як наших небесних друзів…
Матеріал підготовлено Павлом Василівим (доктор наук з богослов’я, Івано-Франківська академія Івана Золотоустого) для Департаменту Інформації УГКЦ від БНРР і Сект (jakir.in.ua).
В основі лежать фрагменти доповіді та матеріали Першої міжнародної науково-практичної конференції в Пратулині (10–12 жовтня 2025 р.).
Ілюстрація: Фреска мучеників (автор Малґожата Вашкевич, парафія Святого Духа у Плоцьку).
