Синод Єпископів УГКЦ (1997 р.) на честь пам’яті християнського подвигу Пратулинських мучеників (які у 1874 році віддали життя за свою віру й оборону свого храму в селі Пратулин) визначив дату свята 23 січня.
Здається, що нам більш відома січнева «кривава неділя» в Петербурзі 1905 року, чим криваві дні, в яких гинули чи були поранені наші предки на Підляшші та Холмщині від рук царських посіпак.
Коли починається Новий рік, зазвичай кожен бажає і сподівається, що він буде кращим, більш мирним, як той, що минув. Певно, такі самі побажання й надію мали мешканці Підляшшя і Холмщини, вітаючи 1874 рік. Рік, що минув, приніс зі собою чимало страждань перед вирішальним російським наступом на Греко-Католицьку (Унійну) Церкву.
На жаль, криваві дні 17 і 24 січня розвіяли всі мрії на мирне життя. 17 січня у Дрельові 13 уніатів загинули, а ще біля 200 були поранені. Через тиждень така подія з подібними наслідками сталася у Пратулині. Перед святинею в Пратулині 24 січня 1874 року російське військо розстріляло 13 уніатів, поранивши також близько 180 осіб.
Вони не хотіли переходити на православ’я, захищали свою віру, літургію та єдність з Папою Римським. Виявом їхньої прихильності та приналежності до Унійної Церкви була спільна присутність громади біля парафіяльного храму, щоб не допустити його переходу на московське православ’я. Зібрані уніати були беззахисними, виставляючи лише свої тіла проти пострілів війська. Вони стали уособленням всіх уніатів, вбитих царським режимом із ненависті до віри під час ліквідації Унійної Церкви в 2-й половині ХІХ століття. Попри ці вбивства, російська влада силою змушувала уніатів приймати православ’я. До непокірних застосовували різні жорстокі покарання: побиття, грошові контрибуції, знищення майна, ув’язнення та депортацію в Сибір…
Ким були:
Данило Кармаш, Вінкентій Левонюк, Іван Андреюк, Констянтин Лукашук, Максим Гаврилюк, Михайло Ваврищук, Лука Бойко, Ігнатій Франчук, Микита Грицюк, Констянтин Бойко, Пилип Герилюк, Онуфрій Василюк, Вартоломій Осип’юк з греко-католицької Пратулинської парафії, що протистояли, тримаючи в руках хрест, ворогові зі смертоносною зброєю?
Вони були простими селянами. Їхня важка праця підкріплювалася молитвою. Молитва ж була знаком їхньої віри в живого Бога. Простота цієї віри, поглиблена Святими Тайнами, а особливо недільною Святою Літургією, що відправлялась за давнім обрядом святого Івана Золотоустого, формувала їхнє повсякденне життя. Найбільшу духовну силу й радість черпали селяни Підляшшя від молитовної зустрічі з Богом у рідній церкві. Насамперед це була мить і саме те місце, де вони змогли не лише спільно возносити хвалу Всевишньому, але й відчувати себе свобідними щодо тогочасних викликів. Незрівнянну роль відігравали в цьому наш східний обряд та рідна мова, які зберігали вірні Хомської єпархії. Саме завдяки цьому було можливо підтримувати природний зв’язок із рідною традицією та спадщиною, берегти стійкість культурного й духовного надбання, пов’язаного з київською Церквою.
Божа істина та духовні цінності в їхньому житті
У таких людей є своє розуміння Божої істини та, головне, небайдужість щодо неї, це налаштовує непохитно покладатися на Бога. Саме цими прикметами відзначалися, безсумнівно, мученики колишньої Холмської єпархії з Пратулина, Дрельова та інших сіл і осередків. Їхнє свідчення простої та водночас глибокої віри є неповторним прикладом для наслідування.
В них напевно не було розвинутої уяви про церковні догми, тим паче про їхню богословську значимість. Вони не розбирали тонкощі церковних канонів чи їхнє пряме застосування на практиці та не вступали в суперечки з будь-ким стосовно тих чи інших відмінностей чи то конфесійних, чи обрядових, звичаєвих тощо. Зате в них було смиренне і совісне сприйняття успадкованої батьківської віри, яка їх надихала для чесного християнського життя, передусім зберігати Божі заповіді, притримуватися церковних заповідей та належним чином відрізняти добро від зла. Все це сформувало в них моральний стержень, який допомагав їм повсякденно бути собою та щоразу відчувати відповідальність за свою поведінку. Тобто це щось дуже просте, але неухильно пов’язане з внутрішньою стійкістю.
Їхнє селянське невибагливе життя, інколи навіть скрута, наклало свій відбиток на самозбереження ними людяності та духовних цінностей. Отже, зберегти свою гідність і не зрадити Богові – це були ідеї, яким мученики Підлящини залишалися повністю відданими. Вони не прагнули нічого іншого для себе, особливо дочасного, крім спасенної Божої благодаті.
Мужність
Вони є яскравим прикладом мужності для майбутніх поколінь послідовників Христа на захисті сповідуваних цінностей. Їхня мужність – це не проста людська мужність, а плід співпраці з дарами Святого Духа. Героїчні свідки віри з Пратулина, усвідомлюючи своє синівство в Бозі, прагнули в повсякденному житті дотримуватися принципу, який поширював серед них їхній моральний авторитет – Павло Пікула з Дерла: «Життя коротке, але вічність безкінечна. Бог могутніший за царя».
Це означає, що ці віруючі люди сповідували свою віру та звершували релігійні обряди не лише ради короткочасного задоволення, а в першу чергу розуміли, що молитва – це стосунок і прагнення зв’язку з надприродністю. Це також пряме спілкування із Всевишнім Богом, який обдаровує людину та світ Свою благодаттю. Окрім цього, вони сприймали вічність зовсім реально, що вона насправді є та до неї потрібно особливо готуватися. Церква саме у цьому йде нам назустріч та допомагає правильно усвідомити суть майбутнього і безконечного життя людини.
«Усі наші християнські скарби є укриті; зверху виглядають як щось марне й мале, а коли хто загляне всередину, добереться до суті речі, стане за укритим скарбом копати, – той знайде і в найпростішій речі в Євангелії скарби безконечної вартості».
Підсумок
Після Пратулинської трагедії Папа Пій IX, на долю якого випало чимало випробувань, 13 травня 1874 року проголосив Енцикліку Omnem sollicitudinem, в якій звертається «До руських архієпископів Львова, Галича і Кам'янця та інших єпископів того ж обряду, які перебувають у єдності та спілкуванні з Апостольським Престолом, з питання збереження ідентичності. В документі також згадує про мужність наших Холмських предків: «… серед усіх Наших скорбот, що випали на Нашу долю, Нас підбадьорює справді героїчний прояв мужності та стійкості духу, який русини Холмської єпархії нещодавно продемонстрували перед Богом, ангелами та людьми».
Папа Пій ХІІ в Енцикліці «З Божої ласки» (Orientales omnes Ecclesias, 1945/1946 рік) «В 350-ліття з’єднання Української Церкви з Апостольським Престолом» згадує жертви Холмської єпархії: «Неменшою мужністю духа заблистіло чимало духовних й мирян з Холмської єпархії, що непохитно оперлись гонителям каторицької віри. Так напр. мешканці села Пратулина не відповіли силою на насилля, коли солдати напали на церкву, щоб заняти й віддати її схизматикам, але безборонні збившись до купи, створили з себе гейби живий мур проти напасників. Через те одних поранили й скатували, других на довгі роки ув'язнили або вивезли в холодну Сибір, а інші під кулями пролляли свою кров за Христа».
В ці січневі дні минає 152 роки від Пратулинської трагедії, а вже четвертий рік поспіль трагедія жорстокої війни продовжується на території сучасної України. І знову русини-українці проявляють свою мужність і надихають світ до боротьби з лютим ворогом, котрий віками своєю злобою та прагненням до панування тероризує інші народи, бо не хоче, щоб у світі панував мир і злагода. Московія протягом багатьох століть намагається знищити нас як народ і нашу державу.
Миряни Холмщини і Підляшшя, обороняючи свою церкву, прагнули відстояти духовну цінність ради своїх нащадків. Насамперед у них існувало глибоке пересвідчення, що духовність у цілому допомагає їм зберігати особисту гідність та ідентичність. Разом з тим прикмета східної духовності вирізняє їх та налаштовує берегти свою обрядову відмінність. Це вони підтримували з роду в рід і намагалися передати своїм дітям у рідній хаті. Тож хто, як не вони, є нашими Покровителями перед Богом у боротьбі за збереження власної як духовної, так і національної ідентичності…
Пратулинські Блаженні, моліть Бога за нас! …
Для Департаменту інформації УГКЦ БНРР і Сект – jakir.in.ua
Стаття була опублікована 23.01.2026 р. https://ugcc.ua/data/kryvavi-dni-sichnya-1874-roku-na-pivdennomu-pidlyashshi-ta-holmshchyni-8172/
Стаття на основі: Ярослав Москалик. Відстояти рідне.
Казімєж Матвєюк. Духовна спадщина Блаженних Мучеників з Пратулина.
Зі Збірника матеріалів першої міжнародної науково-практичної конференції представників парафій УГКЦ, в храмах яких є мощі Пратулинських Блаженних (Пратулин, 10-12 жовтня 2025 року).
Фото: Божественна Літургія на місці вбивства Блаженних. Пратулин, 12 жовтня 2025 р. (Храм «Мартиріум»).
