Dyrektor Dominikańskiego Centrum Informacji o Nowych Ruchach Religijnych i Sektach
Ośrodek w Gdańsku
Biegły sądowy
© Zabłudowska Joanna, 2017
Działalność sekt jest zazwyczaj analizowana w kontekście osób oraz rodzin, które przez nie ucierpiały. Niestety, rzadko kiedy przedstawia się problematykę sekt również jako zagrożenie dla stabilności struktur państwowych.
Dla poparcia tej tezy można tu wymienić niebezpieczne hasła, które są nieraz głoszone przez sekty, np.: rasizm, antysemityzm, wywyższanie jednej rasy ponad drugą, odrzucenie norm i zasad demokracji panujących w danym kraju; próba stworzenia nadludzi. Osoba, która jest poddawana manipulacji, ma być doskonałym narzędziem – niemyślącym, pozbawionym całkowicie krytycyzmu i wykonującym bez zastrzeżeń polecenia sekty.
Sekty niekiedy mogą swoją działalnością być porównywane do dobrze funkcjonujących reżimów totalitarnych.
Cytat „(L.R. Hubard, założyciel scjentologii): „Powrócę pod postacią przywódcy nie religijnego, lecz politycznego. Taki jest odtąd warunek istnienia, konieczny do realizacji wytyczonego celu”.[1]Celem jest tutaj m.in. walka z demokracją.
Można by założyć, że samo głoszenie takich haseł i niebezpiecznych ideologii nie ma większego wpływu na funkcjonowanie państwa. Niemniej jednak działalność sekt nie kończy się tylko na głoszeniu haseł. Niektóre z sekt skupiają się na szczególnym dotarciu do sfer politycznych, gospodarczych, naukowych i mediów. Takie działanie stanowi już poważne zagrożenie dla demokracji.
Roman Tomaszewski
prof. Akademia Pomorska w Słupsku, Polska
(na przykładzie Akademii Pomorskiej w Słupsku)
© Tomaszewski Roman, 2017
Genezy tworzenia się grup destruktywnych doszukiwać się należy w postawie Pokolenia ’68. Bunty społeczne jakie miały miejsce w Europie Zachodniej i USA od połowy lat 60. przyczyniły się do upadku większości autorytetów społecznych, politycznych ale także i religijnych. Szczególne natężenie rozruchów miało miejsce między 1968 a 1973 rokiem i znalazło swoje przedłużenie w kryzysie ekonomicznym i paliwowym (energetycznym). Dzięki temu przełom społeczny dokonany przez buntowników Pokolenia ’68 stał się równoległy do przełomu technologicznego. Ten podwójny kryzys wytworzył nie tylko kulturę masową lecz także przyczynił się do pojawienia się zjawiska „kultury kontestacji”. W miejsce upadających autorytetów pojawili się młodzieżowi idole muzyki popularnej lub przywódcy Pokolenia ’68. Upadkowi autorytetów towarzyszyło poszukiwanie nowych dróg i nowych wartości. Beatlesi udali się Indii w poszukiwaniu nirwany, a ich śladem podążyły rzesze autentycznych buntowników w zachodniej części Europy i w Stanach Zjednoczonych lub kontestatorów w niektórych społeczeństwach Europy Środkowo-Wschodniej (w Polsce, na Węgrzech i w pewnym stopniu Czechosłowacji). Podważenie tradycyjnych wartości, a w tym religijnego sacrum stworzyło próżnię, którą usiłowali wypełnić młodzi buntownicy [1] . Najpierw negując tradycyjne wartości religijne lub społeczne, następnie współuczestnicząc we wszechobecnej w USA i w Europie Zachodniej modzie na import religii wschodnich, a następnie w próbach tworzenia własnych quasi religii lub ich odmian, co już wówczas określano mianem sekt religijnych. Była to więc złożona geneza zjawiska dotyczącego głównie Zachodu, lecz niewątpliwie część tych kontestacji zaznaczyła swoją obecność w Polsce, a w szczególności wśród młodej polskiej inteligencji.
© Dyda Konrad, 2017
Fenomen religii towarzyszy ludzkości od samego początku jej istnienia. Zjawisko religijności, przybierającezorganizowanieramy determinowane poprzez wierzenia i wypływający z nich kult tworzyło podstawę utworzenia społeczności skupionej wokół wyznawania tej samej wiary. Wraz z wytworzeniem się organizacji politycznych zaszła potrzeba określenia wzajemnych relacji pomiędzy strukturą państwową a wyznaniową.Przejście od form monizmu – skupienia władzy państwowej i religijnej w osobie jednego władcy – do dualizmu tj. wyróżnienia dwóch, niezależnych od siebie podmiotów władzy: świeckiej i duchownej łączy się z pojawieniem się chrześcijaństwa. Słowa Chrystusa: „Oddajcie Cezarowi to, co należy do Cezara, a Bogu to, co należy do Boga” (Łk 20,25) uznaje się za klasyczną formułę dualizmu chrześcijańskiego. Oczywiście historia chrześcijaństwa, najpierw podzielanego na wspólnoty wschodu i zachodu, a następnie dalej w wyniku reformacji ukazuje wiele różnych form relacji pomiędzy „władzą świecką” i „duchowną” (np. cezaropapizm w wersji wschodniej i zachodniej, jurysdykcjonalizm protestancki i katolicki)[2].
Historię państwowości polskiej tradycyjnie datuje się od chrztu księcia Polan Mieszka w 966 roku. Przyjęcie chrześcijaństwa w obrządku rzymskim miało wiekopomne konsekwencje dla dziejów Rzeczypospolitej, a w ówczesnych realiach politycznych stanowiło normalizację polityczną młodego państwa[3]. Dzieje Polski zostały naznaczone różnorodnością wyznaniową jej mieszkańców.Sytuacja ta uległa zasadniczej zmianie dopiero po II Wojnie Światowej, kiedy wraz ze zmianą granic Rzeczypospolitej, jej mieszkańcy w ponad 95% stanowili wyznawców Kościoła Rzymskokatolickiego. Stan ten co do zasady trwa do dziś. Zasadnicze znaczenie dla współczesnych norm polskiego prawa wyznaniowego mają trudne doświadczenia okresu komunizmu, kiedy to „władza ludowa” z wielką gorliwością zwalczała wszelkie przejawy religijności związane głównie z działalnością Kościoła Katolickiego. Zasada oddzielenia Kościoła i państwa wpisana w Konstytucję Polskiej Rzeczypospolitej Ludowej z 1952 roku[4]. W okresie PRL wydano szereg aktów prawnych bezpośrednio godzących w wolność sumienia i wyznania, swobodę działalności Kościoła, czy obecność religii w życiu publicznym[5]. W tamtym okresie „oddzielenie” faktycznie oznaczało wrogość wobec religii i Kościoła oraz jej aktywne zwalczanie przez organy państwowe. Stąd też we współczesnym prawodawstwie nie używa się ani terminu „rozdział” ani „oddzielenie” Kościoła i państwa.
Детальніше:WĘZŁOWE PROBLEMY PRAWA WYZNANIOWEGO RZECZYPOSPOLITEJ POLSKIEJ
Михайло Кельман доктор юридичних наук, професор професор кафедри теорії
та філософії права Навчально-наукового інституту права та
психології Національного університету «Львівська політехніка»
© Кельман Михайло, 2017
Успіх вирішення проблеми добору необхідного інструментарію, за допомогою якого має здійснюватися дослідження механізму правового регулювання новітніх релігійних рухів, значною мірою зумовлює результативність самого дослідження і сприяє формулюванню чітких пропозицій та рекомендацій щодо вдосконалення функціонування суб’єктів у відповідній сфері. Крім цього, якість комплексу використаних принципів, підходів та методів надасть змогу сформувати цілісну, внутрішньо-узгоджену теоретико-правову модель вітчизняного механізму правового регулювання, яка може стати базою для конкретних трансформацій в сфері упорядкування суспільних відносин.
Низька результативність комплексу реформ, що відбуваються сьогодні в усіх галузях суспільного життя України, численні прогалини в тлумаченні цілого ряду явищ правової та соціальної дійсності пояснюються як низьким рівнем ефективності зусиль уповноважених суб’єктів, що вживаються для поліпшення ситуації в країні, так і очевидною невідповідністю застосовуваних методів вирішення соціальних проблем їх змісту, який виявляється значно складнішим та багатограннішим, ніж використовувані пізнавальні засоби і методики. Як справедливо відзначає М.І. Козюбра, більшість пострадянських юристів «значно відстали від того загального методологічного руху, в який була залучена світова соціально-політична та філософська думка в ХХІ ст. через тривалий вплив методологічного монополізму і жорсткого ідеологічного контролю, що виходив з принципового переконання в істинності тільки однієї методології та одного типу світогляду» [1].
Олена Гарасимів кандидат юридичних наук
доцент кафедри криміналістики, судової медицини та психіатрії факультету №1 Львівського державного університету внутрішніх справ,
Олександра Захарова
кандидат юридичних наук, доцент
доцент кафедри криміналістики, судової медицини та психіатрії факультету №1
Львівського державного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук, доцент
© Гарасимів Олена, Захарова Олександра, 2017
У період активізації діяльності новітніх релігійних рухів та сект у глобалізованому суспільстві на перший план постає проблема високої свідомості як окремих релігійних натхненників, так і конкретних церковних функціонерів. Даний етап функціонування різноконфесійного суспільства неможливий без формування у релігійних ідеологів належного рівня почуття відповідальності. Одну з провідних ролей у даному контексті займає почуття соціальної відповідальності.
Відтак, проблема соціальної відповідальності духовних наставників окремих новітніх релігійних рухів та сект корелюється з необхідністю дослідження філософсько-правового тандему «відповідальність-безвідповідальність». Базою даного наукового пошуку повинно стати вироблення нових релігійно-моральних, філософсько-правових та теоретико-юридичних підходів щодо проблеми соціально-правової парадигми відповідальності та безвідповідальності наставників новітніх релігійних рухів та сект.
Ярослав Когут
кандидат юридичних наук, доцент,
професор кафедри адміністративного права та адміністративного процесу
Львівського державного університету внутрішніх справ
Юрій Назар
кандидат юридичних наук, професор,
Інститут з підготовки фахівців для підрозділів Національної поліції
© Когут Ярослав, 2017
У відповідності до статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність [1].
Стаття 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» визначає право на свободу совісті. Зокрема, що кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.
Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров'я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов'язанням України
Детальніше:ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАХИСТУ ДЕРЖАВОЮ ПРАВ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри теорії та філософії права Навчально-наукового Інституту права та психології
Національного університету «Львівська політехніка»
© Ярмол Лілія, 2017
Свобода вираження релігійних поглядів людини, зокрема представниками новітніх релігійних рухів у нашій державі регламентується Конституцією України, яка проголошує право кожного на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35),та Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.1991 р. У низці інших нормативно-правових актів України визначені юридичні засоби реалізації, охорони і захисту цієї свободи. Крім того, згідно зі ст.9 Конституції України, частиною національного законодавства України є чинні міжнародні договори, в яких також закріплена свобода вираження релігійних поглядів(згода на їх обов’язковість надана Верховною Радою України). Це, насамперед Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (ООН, 1966 р.) (ст.18) та Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Рада Європи, 1950 р.) (ст.9). Зазачені міжнародні документи не містять переліку релігійних організацій, у тому числі новітніх.
У Законі України «Про свободу совісті та релігійні організації» проголошений важливий принцип – «усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Надання будь-яких переваг або встановлення обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається» (ч. 4 ст. 5). У Конституції України цей принцип не відображений.
Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання зазначених релігійних організацій. Представницькими органами релігійних об'єднаньє їхні центри (управління) (ч.2 ст. 7 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»).
УО «Брестский государственный университет имени А.С. Пушкина»
ДЕСТРУКТИВНЫЕ СЕКТЫ В РЕСПУБЛИКЕ БЕЛАРУСЬ:
© Григорович Екатерина, 2017
Современная религиозная жизнь человечества связанная не только с известными традиционными религиями - христианством, исламом, буддизмом, а и с новыми религиозными учениями и культами, которые становятся фактором духовной жизни общества. Новые нетрадиционные религии - специфическая форма религиозных верований, своеобразный тип организации. В них, как правило, не разработанная система вероучения и культа.
В последние годы неуклонно растет интерес к религии. И этот процесс считается положительным, поскольку возрождаются и укрепляются традиционные белорусские конфессии. Однако нельзя не заметить, что наряду с этим появляются или обретают распространение нетрадиционные религиозные группы и секты. По оценкам экспертов, их количество колеблется от двухсот до пяти тысяч [4, с. 196].
По оценкам экспертов, прослойка людей, которые могут оказаться в путах сект, не так уж велика, практически она уже выработана. Рост численности одних сект чаще происходит за счет других, к примеру, иеговисты оттягивают своих приверженцев из числа пятидесятников, протестантских организаций.
Ряд сект используют множество прикрытий и ипостасей, чтобы уйти из-под контроля общественного мнения и ввести в заблуждение потенциальные жертвы. Наиболее показательны в этом отношении Церковь Сайентологии (центры Дианетики, Хаббард-колледжи, Нарконон) и Церковь Унификации (секта Муна). Последняя имеет десятки дочерних организаций, скрывающих свою связь с материнской структурой в целях более эффективной вербовки [1, c. 54].
Деструктивной, т.е. опасной и разрушительной для личности, делают группу не заявляемые открыто религиозные верования, политические или «психотерапевтические», а то, что группа делает с личностью, т.е. многократный и многоуровневый обман и широкое использование психологического насилия, которое во многих случаях нередко сопровождается физическим и сексуальным насилием, шантажом, вымогательством и т.п.
кандидат юридичних наук, доцент
доцент кафедри цивільного права та процесу Навчально-наукового інституту права та психології
Національного університету «Львівська політехніка»
© Дутко Альона, 2017
Відносини в суспільстві опосередковуються різними соціальними регуляторами, особлива роль серед яких належить праву і релігії. Право втручається у найбільш значущі, життєво важливі сфери суспільного регулювання. У той же час релігія, пронизуючи практично все різноманіття відносин між людьми, також знаходить своє відображення в праві.
Останнім часом в Україні набувають актуальності проблеми взаємодії держави і Церкви, співвідношення права і релігії. У Конституції України [1] зазначено положення - «Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави» (ч. 3 ст. 35), що трактується лише як невтручання Церкви у справи держави і навпаки. Складніше як в науці, так і юридичній практиці вирішується питання про співвідношення права і релігії, правових приписів і релігійних норм. Зміна ролі релігії і релігійних організацій в житті держави додала актуальності і проблемі співвідношення норм світського законодавства та релігійних канонів.
Історія права знає приклади, за яких релігійні положення носили характер юридичних приписів і служили єдиним регулятором державно-політичних, цивільно-правових, шлюбносімейних і процесуальних відносин, а всі без винятку системи стародавнього права в певній мірі включали приписи релігійного характеру.
У зв'язку з цим в даний час з'явилася потреба в новій оцінці співвідношення права і релігії і визначення ролі релігії в правовій системі суспільства, а також місці релігійних норм і релігійної правосвідомості в правовому регулюванні суспільних відносин. Релігійні приписи складають орієнтири, які направляють позитивне право і лежать в основі норм, що входять в систему загальновизнаних прав людини.
Детальніше:ВПЛИВ РЕЛІГІЇ ТА НОВІТНІХ РЕЛІГІЙНИХ РУХІВ НА ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СІМЕЙНИХ ВІДНОСИН