БЮРО КИЄВО-ГАЛИЦЬКОГО ВЕРХОВНОГО АРХИЄПИСКОПСТВА УГКЦ

У СПРАВАХ НОВІТНІХ РЕЛІГІЙНИХ РУХІВ І СЕКТ

Іван Павло ІІ

«…лише свобода, яка підпорядковується Правді, приводить людську особу до її правдивого добра. Добром особи є перебувати в правді та чинити правду»

(Енцикліка «Сяйво Істини» 84)

 

Андрей Шептицький

«Час воєнний утруднює людині кермуватися вказівками тверезого, ясного розуму, освіченого вірою. Верх беруть почування, вразливість, пристрасть, а з того нерозважні кроки, шкідливі не тільки для одиниці, але і для загалу, для цілої родини, громади й народу. Ця небезпека в положенню так особливо труднім, в якім находиться наш народ, стається прямо грізна»

(Пастирське послання до духовенства про обов'язок перестерігати вірних перед намовами провокаторів та агітаторів)
01.09.1939 р.

Якір

У ранньохристиянському мистецтві якір був символом надії. Згідно з Апостолом Павлом, надія «…для душі є ніби якір, безпечний і міцний...» (Євр. 6:18-19). Якір ототожнюється з Ісусом Христом і хрестом, а також святим Климентієм, папою Римським (мученицька смерть – прив’язаний до якоря та кинутий у море) і святим Миколою (покровителем моряків). Якір, увінчаний хрестом, став символом головної християнської ідеї – Надії на порятунок.

Відповідальність за порушення рівноправності громадян залежно від їх релігійних переконань

Володимир Ортинський

директор Навчально-наукового інституту права та психології

Національного університету «Львівська політехніка»,

доктор юридичних наук, професор,

заслужений юрист України

© Ортинський Володимир, 2017

Відповідно до ст. 35 Конституції України, кожний громадяни має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі, якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою [1, с. 13].

Реалізація конституційного права на свободу світогляду і віросповідання забезпечується Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» (1991). Цей Закон передбачає рівноправність громадян незалежно від їх ставлення до релігії; розкриває зміст і сутність режиму відокремлення церкви і релігійних організацій від держави, а школи - від церкви; закріплює правові основи для участі релігійних організацій у громадянському житті; регламентує їх правий статус, у тому числі майнові права; регулює трудові відносини в релігійних організаціях і на їх підприємствах тощо[2].

Конституційні положення свободу світогляду і віросповідання проголошене у відповідності з міжнародно-правовими документами. Конституція України, зокрема, прийняла положення ст. 18 Загальної декларації прав людини (1948) та ст. 18 Міжнародному пакту про громадянські і політичні права (1966) про те, що кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії. Це право передбачає свободу мати чи приймати релігію або переконання за своїм вибором, а також свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних і ритуальних обрядів та вчень. У міжнародно-правих нормах йдеться про право на свободу думки, совісті та релігії, а в Конституції України право на свободу світогляду і віросповідання. Право на свободу думки в Конституції України відображене в ст. 34, яка взаємодіє із ст. 35. Здійснення свободу світогляду і віросповідання може обмежуватися законом лише в інтересах охорони громад, порядку, здоров'я і моральності нас. або захисту прав і свобод інших людей. Не допускається будь-який примус при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідування або відмови від сповідування релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчанні релігії.

З метою надійного захисту цих прав і свобод вітчизняний законодавець встановив кримінальну відповідальність за порушення рівноправності громадян залежно від їх ставлення до релігії (ст. 161 КК України). Дана норма визначає злочин який може проявлятися у формі: дій, спрямованих на розпалювання релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі і гідності; образи почуттів громадян у зв'язку з їх релігійними переконаннями;прямого чи непрямого обмеження прав громадян за ознаками релігійних ознак;встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за зазначеними вище ознаками.

У законі з цих питань розпалення ненависті трактується як поняття, що покриває усі форми самовираження: поширення, провокування, стимулювання або виправдання расової ненависті, ксенофобії, антисемітизму або інших видів ненависті на основі нетерпимості, включаючи нетерпимість у виді агресивного націоналізму або етноцентризму, дискримінації і ворожості щодо меншостей, мігрантів і осіб з емігрантськими коренями [3, с. 444]. Незважаючи на те, що такого роду норма існує у вітчизняному кримінальному законодавстві нашої країни, за ознаками цього злочину у період 2013-2016 рр. в Україні було зареєстровано 104 злочини (ст. 161 КК України) із них лише 23 злочини за розпалювання релігійної ворожнечі та ненависті[4]. Отже, при фактичній наявності значної кількості випадків порушень рівноправності громадян в України ст. 161 КК України на практиці застосовується вкрай епізодично, що можна пояснити високим рівнем латентності цього виду злочинів.

У підсумку необхідно зазначити, що суспільні відносини щодо свободи світ

огляду і віросповідання, які захищаються національним законодавством, не є однорідними. Одні з них спрямовані на забезпечення внутрішньої безпеки України, тобто на дотримання міжрелігійного миру та злагоди в державі і входять до складу суспільних відносин, що становлять основу національної безпеки України. Інші – спрямовані на забезпечення правового статусу громадян у частині дотримання принципу рівноправності при реалізації ними конституційних прав і свобод.

 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 18 червня 1996 р. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.

2. Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації». Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, № 25, ст.283.

3. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – 9-те вид., перероб. та доповн. / за ред. М.І. Мельника М.І. Хавронюка. – К.: Юридична думка, 2012. – 1216 с.

4. За даними статистики ГПУ про злочини проти виборчих, трудових та інших прав і свобод людини і громадянина. – К. : ГПУ. – Збірники обліково-аналітичних матеріалів за 2013-2016 рр. – 120 с.

Copyright © 2019. All Rights Reserved.