БЮРО КИЄВО-ГАЛИЦЬКОГО ВЕРХОВНОГО АРХИЄПИСКОПСТВА УГКЦ

Сергій Єсімов

кандидат юридичних наук, доцент

доцент кафедри адміністративного і інформаційного права

Навчально-наукового інституту права та психології

Національного університету «Львівська політехніка»

© Єсімов Сергій, 2017

У сучасному суспільстві релігійна проблематика набуває актуальності. Стає зрозумілим, що релігійний фактор є важливим в життєдіяльності соціуму, впливаючи на індивідуальну та на суспільну ментальність, формуючи, прямо або побічно, ідеологічні домінанти, моральні та правові норми, соціальні інститути. Все більшу увагу розвитку релігійної сфери суспільства приділяється з боку держави, усвідомлюючи важливість в політичній, ідеологічній, моральній, виховно-освітній і багатьох інших сферах суспільного життя.

Звернення до духовної спадщини традиційних релігій видається цілком закономірним логічним підсумком усього історичного розвитку Україні як цивілізаційно-культурної спільності і держави, оскільки відображає, перш за все, спадкоємність в цьому розвитку. Однак поряд зі зростаючою роллю традиційних релігій в суспільному житті сьогодні спостерігається підвищений інтерес з боку багатьох громадян і навіть політичних структур до релігій нетрадиційної спрямованості, які правомірно називати нетрадиційними релігійними об’єднаннями. Відзначаючи діалектичну необхідність виникнення таких рухів, не можна не враховувати те, що багато з них є деструктивними та несуть загрозу національній безпеці.

В останні два десятиліття в Україні активно проявили себе нетрадиційні, нові релігійні об'єднання і культи, що становлять загрозу для окремо взятої особи, суспільства і держави в цілому. Важливою особливістю цих релігійних об’єднань є їх вирване з історичного контексту, негативне ставлення до національної культури та традиційних інститутів – релігійних, і світських, до специфічної духовній сфері життя нашого суспільства, яка формувалася століттями.

Здійснювана нетрадиційними релігійними об’єднаннями діяльність починає поступово усвідомлювати як суспільно небезпечна. Проте державні органи, які контролюють цю діяльність, і суспільство все ще відчувають труднощі в оцінці характеру цих об’єднань, що, в свою чергу, тягне за собою неефективний державний і соціальний контроль та нерозвиненість його засобів і методів.

Доцільно зауважити, що зазначена проблема знайшла відображення в Стратегії національної безпеки України затвердженої Указом Президента України 25 травня 2015 року [1].

Сучасна правова доктрина у сфері адміністративної відповідальності не передбачає окремого адміністративного делікт безпосередньо зв’язаного з діяльністю деструктивних релігійних об’єднань, а наявна практика сконцентрована на проблемах міжконфесійних відносин, які мали місце на теренах окремих областей України.

Однак досвід правого регулювання суспільних відносин у міжконфесійних конфліктах у більшості відображає конструктивну діяльність органі державної влади та місцевого самоврядування, взаємодію керівництва релігійних об’єднань з органами державної влади, ніж адміністративно-юрисдикційну діяльність уповноважений державних органів правоохоронної спрямованості.

Діяльність нетрадиційних деструктивних релігійних об’єднань і течій несе загрози окремим особам, і всьому суспільству і це суттєво відрізняє міжконфесійні конфлікти, де головним елементом виступало майнове питання, від конфліктних ситуацій зв’язаних з нетрадиційними деструктивними релігійними об’єднаннями.

Одним з найважливіших принципів організації діяльності органів державного управління щодо нетрадиційних деструктивних релігійних об’єднань є дотримання принципу законності та чітка, злагоджена й оперативна робота всіх його ланок державного апарату, інститутів громадянського суспільства та небайдужих громадян.

Правова держава неможлива без чітких і конкретних юридичних заходів відповідальності усіх суб'єктів, у сфері що розглядається, за порушення встановлених законом обов'язків.

У даний час спостерігається відсутність належного аналізу та обліку правопорушень у галузі діяльності нетрадиційних деструктивних релігійних об’єднань, оцінки ефективності застосовуваних заходів відповідальності до суб'єктів нетрадиційних деструктивних релігійних об’єднань і об’єднань. Однією з гострих і актуальних проблем залишається адміністративна відповідальність представників нетрадиційних деструктивних релігійних об’єднань.

У цьому зв'язку доцільно розглянути адміністративну відповідальність у сфері нетрадиційних деструктивних релігійних об’єднань та проаналізувати її з точки зору Закону України від 22 березня 2012 року № 4572-VI «Про громадські об’єднання» та Кодексу України про адміністративні правопорушення [2].

Стаття 4 «Обмеження щодо утворення і діяльності громадських об'єднань» Закону України «Про громадські об’єднання» передбачає:

Утворення і діяльність громадських об'єднань, мета (цілі) або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення, пропаганду комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та їхньої символіки, забороняються.

Під деструктивними нетрадиційними релігійними організаціями, на нашу думку, доцільно розуміти такі різноманітні за своєю практикою, обрядами, основами віри, методами залучення прихильників соціальні релігійні інститути, які знаходяться в опозиції до традиційної релігійності, а часто і до світу в цілому, в різній мірі, але руйнівно впливають на природний гармонійний стан особистості і всього суспільства, негативно конкурують з творчими традиціями і нормами, що склалися соціальними структурами, державою і культурою.

Сутність деструктивної діяльності нетрадиційних релігійних об’єднань полягає в їх посяганні на особистісний релігійний світогляд, який сформувався в традиційному віросповідання, має на меті дискредитацію останнього, при цьому нерідкі спроби скористатися недосвідченістю особи, її довірою в корисливих злочинних цілях. Причому межі посягання не обмежуються конкретними релігіями, поширюючись на світоглядну цілісність.

Серед основних ознак деструктивних нетрадиційних релігійних об’єднань виділяються: харизматичне лідерство, над конфесійна істина, не толерантне ставлення до інших релігій, нав'язливе місіонерство, обмеження волі, тотальний контроль над особистістю, заборона на спілкування з зовнішнім світом, психічне насильство, жорстка організаційна структура, протиправні дії та ін. Ці ознаки схильні широкій модифікації, однак їх виявлення необхідно з метою адекватного юридичного та соціального реагування.

У випадку порушення статутних вимог громадське об’єднання, яке офіційно зареєстровано, може бути заборонено судом за позовом уповноваженого органу з питань реєстрації в разі виявлення ознак порушення громадським об’єднанням вимог статей 36, 37 Конституції України (щодо діяльності громадських організацій) [3].

Заборона громадського об'єднання має наслідком припинення його діяльності у порядку, встановленому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».

Але зазначений підхід не закріплено відповідною нормою Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Стаття 166-11 «Порушення законодавства про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» не містить безпосередньої вказівки щодо порушень порядку заборони громадського об’єднання.

Доцільно відмітити, що з моменту утворення незалежної Української держави практика застосування судами адміністративно-юрисдикційних заходів щодо заборони громадських об’єднань – нетрадиційних деструктивних релігійних об’єднань не узагальнювалась.

Відсутні також методичні рекомендації Міністерства юстиції України та Міністерства внутрішніх справ України.

На Міністерство юстиції України покладені питання реєстраційної діяльності, але не визначено механізм збору інформації щодо діяльності нетрадиційних релігійних об’єднань. Водночас, закон не встановлює ознаки деструктивної діяльності, обмежуючи це поняття статтею 4 Закону України «Про громадські об’єднання».

Сутність державного управління визначається, насамперед, владним впливом і змістом, що здійснюють його суб'єкти. Тому, враховуючи значущість і важливість проблеми, її особливе значення в суспільній життєдіяльності, спрямованість на забезпечення державних інтересів, прав і свобод громадян, питання впливу державного управління у сфері протидії деструктивним діям нетрадиційних релігійних об’єднань є першочерговим.

Проте державне управління здійснюється не лише органами виконавчої влади, але й іншими суб'єктами державної влади: законодавчими і представницькими органами, органами судової влади.

Виникнення і розвиток діяльності нетрадиційних релігійних об’єднань таких як «Біле братство» та адекватна реакція правоохоронних органів на цю діяльність змусила законодавців розглянути ряд проектів законодавчих актів направлених на вчасне виявлення та припинення деструктивної діяльності. (Наприклад, проект Закону України «Про захист громадян від шкідливих психологічних впливів на психіку людини».)

Але з ряду причин зв’язаних з проблемами захисту прав і свобод людини та громадянина запропоновані законодавчі ініціативи не були реалізовані.

Незважаючи на те, що нетрадиційні релігійні об’єднання, що існують сьогодні в Україні, відрізняються якісними (віросповідні положення) і кількісними (кількість прихильників) показниками, всі вони характеризуються загальним деструктивним змістом і деструктивною спрямованістю та не сприяють стабілізації українського суспільства.

Тому необхідно вести мову про обмеження (або припинення) їхньої діяльності для нейтралізації деструктивних чинників як опосередковано впливають на стан забезпечення національної безпеки. Тим більше, що чинне законодавство цілком дозволяє це зробити, не вимагаючи ухвалення яких-небудь екстраординарних заходів або мобілізації суспільства.

Цілком достатньо, на наш погляд, наявності державної волі (а для цього у влади повинно виникнути розуміння всієї складності проблеми) і ефективної інформаційної політики. Але, зрозуміло, що боротьба з деструктивними нетрадиційними релігійними організаціями не повинна бути тільки державною проблемою.

Ці організації в першу чергу апелюють до світогляду, ідеології, а тому їм повинні протистояти світські громадські організації, і традиційні релігійні рухи, і навіть, мабуть, нетрадиційні, що не мають деструктивного потенціалу, і звичайно особи, небайдужі до долі України.

Доцільно відзначити, з погляду на досвід країн Європейського Союзу для ефективної боротьби з деструктивними нетрадиційними релігійними об’єднаннями було би введення адміністративної відповідальності юридичних осіб, але це питання у даний час не розглядається.

Кодекс України про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність за адміністративні правопорушення, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку (глава 14 КУпАП).

У зазначеному аспекті є підстави у ряді випадків застосовувати окремі норми глави 14 КУпАП, але адміністративна відповідальність фізичних осіб, учасників деструктивного нетрадиційного релігійного об’єднання не буде підставою для визнання діяльності, яка суперечить статті 4 Закону України «Про громадські об’єднання» відповідно не буде слугувати підставою для подання пропозицій до суду уповноваженим органом реєстрації щодо заборони громадського об’єднання. Даний висновок виходить із адміністративно-юрисдикційної практики так, як у Єдиному реєстрі судових рішень не має жодного рішення за статтями глави 14 Кодекс України про адміністративні правопорушення щодо деструктивної нетрадиційної релігійної діяльності.

Стаття 186-5 «Порушення законодавства про об'єднання громадян» глави 15 «Адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління» передбачає, що керівництво об'єднанням громадян, яке не легалізувалося у встановленому законом порядку чи якому відмовлено у легалізації, або яке примусово розпущено за рішенням суду, але продовжує діяти, а так само участь у діяльності таких об'єднань тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти п'яти до ста тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Реалізація вимог даної статті КУпАП не знайшло в адміністративно-юрисдикційній практиці.

Частина 3 статті 31 «Відповідальність за порушення законодавства» Закону України «Про громадські об’єднання» передбачає, що. участь у діяльності громадського об'єднання, відокремленого підрозділу іноземної неурядової організації, діяльність яких заборонена в судовому порядку, тягне за собою адміністративну відповідальність, якщо законом не передбачено інший вид юридичної відповідальності.

Але стаття 186-5 «Порушення законодавства про об'єднання громадян» КУпАП передбачає відповідальність тільки керівництва.

Таким чином, між діючими нормативно-правовим актами Законом України «Про громадські об’єднання» та Кодексом України про адміністративні правопорушення є протиріччя з посиланням на інший вид юридичної відповідальності.

Важливо відзначити, що не існують нормативно-правові акти які передбачають превентивну діяльність у контексті деструктивної діяльності нетрадиційних релігійних об’єднань. Закон України «Про Національну поліцію» серед превентивних заходів не має жодного який би міг забезпечити отримання інформації для підготовки вмотивованого подання органу реєстрації щодо внесення подання і суд для заборони чи призупинення діяльності громадського об’єднання.

Проблема протидії деструктивним діям нетрадиційних релігійних об’єднань не зводиться цілком до нейтралізації цих дій, необхідне здійснення превентивних заходів і, що, мабуть, набагато важливіше – культивування традиційних духовно-релігійних цінностей. Такий підхід, як одної з частин національної безпеки, звичайно ж, гідний того, щоб звернути на себе набагато більшу увагу влади та наукового співтовариства.

Узагальнюючи, доцільно зробити висновок, що адміністративно-правові заходи протидії діяльності деструктивним нетрадиційним релігійним організаціям не передбачають безпосередньої адміністративної відповідальності деструктивних нетрадиційних релігійних об’єднань як у формі відповідальності юридичної так і фізичної особи. Водночас, чинне національне законодавство дає можливість вживати заходи адміністративно-юрисдикційного характеру.

Для практичної діяльності правоохоронних органів доцільно було би узагальнити адміністративну практику судового розгляду адміністративних справ за порушення законодавства вчинених деструктивними нетрадиційними релігійними організаціями. Це матиме науковий (теоретичний) характер так і напрям діяльності правоохоронних органів щодо протидії деструктивним діям нетрадиційних релігійних об’єднань. 

Матеріали подаються в авторській редакції.

І Міжнародна науково-практична конференця «Нормативно-правове регулювання діяльності новітніх релігійних рухів і сект: міжнародний досвід та українські перспективи» 30-31 березня 2017 року.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Указ Президента України від 26.05.2015 № 287/2015 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 травня 2015 року «Про Стратегію національної безпеки України». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/287/2015

2. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР / Відомості Верховної Ради. 1996. № 30. Ст. 141.

3. Про громадські об’єднання: Закон України від 22.03.2012 № 4572-VI // Відомості Верховної Ради. 2013. № 1. Ст. 1.

4. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Закон від 07.12.1984 № 8073-X // Відомості Верховної Ради Української РСР. 1984. Додаток до № 51. Ст. 1122