БЮРО КИЄВО-ГАЛИЦЬКОГО ВЕРХОВНОГО АРХИЄПИСКОПСТВА УГКЦ

Вікторія Чорнописька
кандидат історичних наук
асистент кафедри теорії та філософії права
Навчально-наукового інституту права та психології
Національного університету «Львівська політехніка»
© Чорнописька Вікторія, 2017

Проблема впливу деструктивних НРР на процеси безпечного функціонування духовної сфери життя суспільства була актуалізована на рубежі XX - XXI століть. Це пояснюється активним використанням деструктивними НРР сучасних засобів і способів, методології та методик маніпулювання свідомістю людей, що дестабілізують або зовсім руйнують духовність особистості, знищують в свідомості та світогляді неповторно особистісне, унікальне.
Все це говорить про деструктивні НРР як про небезпечну форму зовнішніх і внутрішніх загроз духовній сфері особистості та суспільства, прояв яких зумовлено рядом соціально-правих факторів. З одного боку, вони пов'язані процесами трансформації соціально-політичного та духовно-ідеологічного життя суспільства, а з іншого – відображають релігійні пошуки та психологічні особливості прихильників НРР. І те, і інше результатом руйнування традиційного світогляду індивіда та суспільства, що опинилися в стані «світоглядного вакууму», що призвів до прояву соціальної аномії (процесу розпаду соціокультурних цінностей та норм і відкрив шлях культурної та духовної експансії НРР в тотальній, структурній або ідейній формах) .

Сьогодні активно проявляють себе в українській соціальній дійсності релігійні рухи, які можна віднести до деструктивних НРР. Представники деструктивних НРР, які здійснюють свою протиправну та асоціальну діяльність в Україні, активно намагаються проникнути та здійснювати свій вплив в установах освіти та охорони здоров'я, органах влади та управління, виробничі і комерційні структури.
Тому для ефективної профілактики і протидії деструктивної діяльності НРР в українському суспільстві необхідно забезпечити відповідний державний та соціальний контроль. Його основою має стати забезпечення духовної безпеки українського суспільства, що враховує як природу деструктивних НРР, так і необхідність подолання кризи ідентичності та духовно-ідеологічного вакууму.
На жаль, сьогодні українське законодавство не містить правових механізмів виявлення, кваліфікації та судової оцінки подібних дій і злочинів саме як релігійних. Цей факт засвідчує слабкість механізму держави та безпорадність сучасного українського суспільства перед проблемою деструктивного сектантства. Вироблення чітких критеріїв визначення деструктивності релігійних організацій безсумнівно повинно заслуговувати значної уваги як з боку релігієзнавства, так і право, які вивчають феномен релігійної та правової свідомості.
Наслідком впливу деструктивних культів є руйнування особистості людини, сімейних і родинних відносин, підрив фізичного та душевного здоров'я, що, як правило, призводить до соціального відчуження. Духовний тоталітаризм, як і політичний, має на меті захоплення влади над людьми, але робиться це за допомогою релігійних віровчень, використовуючи природну духовну потребу людини і його тягу до пошуку істини. При цьому варто зауважити, що не доктринальні установки НРР, декларовані ним в статутах релігійних об’єднань, а конкретна асоціальна практика завдає шкоди духовному здоров’ю особистості та суспільству, руйнує традиційний уклад духовно-культурних цінностей особистості, сім'ї, суспільства, несе в собі загрозу духовно-моральній безпеці соціуму.
Державно-правове регулювання відносин у релігійній сфері має свої особливості та потребує постійного удосконалення на основі врахування паритету особистих прав і свобод громадян та інтересів суспільства. Водночас, враховуючи суспільну активність ряду неохристиянських церков, нарощування ними місіонерської діяльності, а також безкомпромісну позицію традиційних конфесій та нейтральне українське законодавство у цій сфері, можна прогнозувати, що в найближчому майбутньому конфлікт по лінії «традиційні» - «нетрадиційні» церкви не буде вичерпано. Тому актуальним виглядає як вдосконалення українського законодавства у сфері свободи совісті та релігійних переконань у напрямку впровадженння механізмів та важелів

захисту традиційних цінностей національно-релігійної ідентичності, так і зняття певних пануючих у суспільстві стереотипів шляхом об’єктивного дослідження неорелігійних течій і поширення вірогідної інформації серед широких мас населення.