БЮРО КИЄВО-ГАЛИЦЬКОГО ВЕРХОВНОГО АРХИЄПИСКОПСТВА УГКЦ

Протоієрей Ігор Онищук,
референт у справах зв’язків з органами державної влади
Департаменту зовнішніх відносин УГКЦ в Україні
Патріаршої Курії УГКЦ,
кандидат юридичних наук, доцент,
доцент кафедри соціально-гуманітарних дисциплін
факультету №3 Національної академії внутрішніх справ
© Онищук Ігор, 2017

Питання про вдосконалення нормативно-правового регулювання новітніх нетрадиційних неорелігійних рухів і сект в Україні є складовою національної безпеки України. Релігійна складова національної безпеки України – це такий стан релігійно-церковного життя нації (її державно-церковних, міжцерковних і внутрішньоцерковних відносин), що є загрозою національним інтересам держави, стабільному розвитку суспільства та здійсненню невід’ємних прав і свобод громадян.
Культурне надбання є невід’ємною складовою частиною індивідуальної та колективної автентичності, яка встановлює зв’язок між минулим, сьогоденням і майбутнім традиційних церков (релігійних організацій) та держави. Економіка та політика нерозривно пов’язані з культурою, духовністю та мораллю. Згадаймо, наскільки швидко змогли відбудувати свою економіку Німеччина та Японія після поразки у Другій світовій війні. Перед ними постало дуже важке завдання: як у тяжких економічних умовах не дати цинізму, бездуховності, розпачу заволодіти душами людей, пригнічених жорстокою поразкою. І вони зуміли вийти із цієї кризи. У німців та японців було дуже розвинене почуття національної самосвідомості, повага до своєї традиційної культури, власних цінностей. Ці народи вірили у свої сили, а їхні еліти підтримували цю віру й спрямовували її у потрібне русло.

В основі духовно-національного відродження України мають бути цінності, які зрозумілі та близькі кожній людині, незалежно від її політичних, релігійних та інших поглядів і переконань, становища в суспільстві.
Створення й підтримка закордонними релігійними центрами деструктивних релігійних осередків, діяльність яких спрямована проти існуючого державного устрою, загрожує суспільній моралі, супроводжується порушеннями громадського порядку, завдає шкоди життю та здоров’ю українського населення.
Кримінальна діяльність деяких закордонних релігійних представництв, що полягає у широкому використанні ними матеріальних та фінансових засобів, отриманих у незаконний спосіб (контрабандно ввезені на територію України, передані кримінальними структурами для «відмивання», отримані від тіньового бізнесу тощо), а також непоодинокі випадки скоєння релігійними лідерами протизаконних вчинків (спрямування незадекларованих пожертв на заборонені законом цілі, здирництво, шахрайство, завдання моральної та фізичної шкоди тощо).
Поняття «традиційні» і «нетрадиційні» релігії мають різне соціально-філософське навантаження. Так, традиційна релігія розуміється як релігія, поширена на певній території досить тривалий час, загальновизнана і має глибокі історичні корені в матеріальній і духовній культурі суспільства. Нетрадиційні релігії мають низку загальних ознак, а також специфічні особливості, що одержали широке поширення серед неорелігійних рухів.
Для діяльності неорелігійних рухів характерно те, що їхня мета – якісна модифікація або деконструкція колишньої традиції; можуть відмовитися від віри в надприродне як основного принципу релігійних систем і перейти в сферу світського світорозуміння, вийшовши тим самим за рамки релігійного змісту. Також має сенс об’єднати в рамках поняття «новітній релігійний рух»
такі категорії, як «секта», «тоталітарна секта», «деномінація», «культ» і «нова релігія», які виступають його окремими різновидами.
Існує значна загроза життю й здоров’ю громадян, які є адептами нетрадиційних неорелігійних груп та сект закордонного походження, де широко застосовується сучасний психотропний інструментарій. Руйнується вольова сфера особистості та формується стійка залежність від культу за допомогою гіпнозу, екстрасенсорики, спеціальних хімічних препаратів і навіть фізичного тиску.
Законодавство у сфері регулювання державно-церковних відносин в Україні має чимало недоліків, а тому наявні законодавчі норми потребують змін, що є практичним полем для взаємодії традиційних церков (релігійних організацій) та органів державної влади. Правове регулювання державно-конфесійних відносин в сучасній Українській державі загалом спрямоване на забезпечення державою рівних прав і можливостей для функціонування церков (релігійних організацій) усіх конфесій та реалізацію права громадян на свободу совісті. Протягом усього періоду незалежності України на законодавчому рівні не вдалося вирішити питання, які можуть зіграти важливу роль у побудові нової якості взаємин органів державної влади з традиційними церквами (релігійними організаціями), і, які є важливими складовими сучасного державотворення.
Українським інститутам громадянського суспільства необхідно ініціювати розширення на законодавчому рівні контрольних і заборонно-обмежувальних функцій з боку державних органів та органів місцевого самоврядування щодо релігійних рухів і сект, які, переважно, характеризуються експансіонізмом є агресивно-деструктивними і чужорідними для духовної національно-культурної традиції українського народу. Воднораз, потребує інтенсифікації сприяння з боку держави соціальній діяльності традиційних церков (релігійних організацій).
Звернімо увагу не те, що чинний Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» прийнятий ще в 1991 р. За цей час, відбулись суттєві трансформації у суспільстві, які потягнули за собою зміни в релігійному середовищі, житті релігійних організацій, їх статусу у державі та суспільстві. Беручи до уваги Резолюцію № 1466 (2005) та Рекомендації 1722 (2005) Ради Європи про необхідність проведення Україною ґрунтовного реформування національного законодавства, що регулює сферу державно-конфесійних відносин, задля забезпечення узгодження його із загальноєвропейськими стандартами, народним депутатам України необхідно ініціювати розробку та прийняття Закону України «Про засади державної політики у сфері державно-конфесійних відносин». Законопроект після Конституції України та разом із Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» має стати нормативно-правовим актом, який регулює сферу державно-конфесійних відносин в Україні. Його відсутність тягне за собою створення потенційної небезпеки порушення в Україні гарантованих Конституцією прав і свобод громадян.
Для того, щоб попередити поширення деструктивних нетрадиційних неорелігійних рухів, в законопроекті «Про засади державної політики у сфері державно-конфесійних відносин» необхідно визначити поняття «традиційна релігійна культура українського суспільства». Для уникнення перекручення історичних фактів щодо традиційних культурно-духовних цінностей, які на даному етапі дуже активно намагаються нівелювати окремі народні представники, прикриваючись ідеями прав людини та європейського простору, необхідно закріпити право традиційних релігійних організацій здійснювати експертизу освітніх програм в частині навчальних предметів на предмет узгодження їх змісту з віровченням, історичними і культурними традиціями цієї організації відповідно з її внутрішніми нормами. До прикладу, сучасні навчальні посібники містять дуже вузький та необ’єктивний матеріал про історію УГКЦ. Без сумніву, кожна традиційна церква (релігійна організація) внесла певний вклад у розвиток культури та духовності українського народу.
Конституційний принцип «відокремлення церкви від держави» зовсім не означає відокремлення церкви від суспільства, бо саме церква є одним із традиційних інститутів громадянського суспільства. Якщо закон надає право новоутвореним громадським об’єднанням лобіювати свої інтереси та відстоювати свої погляди, у тому числі ЛГБТ – то це на сьогодні нормально з точки зору прав людини. А традиційна релігійна організація, джерелом якої є світова релігія не має такого права, ба навіть права, щоб про неї знали правду – це ненормально?
З метою захисту традиційних релігійно-моральних цінностей та національної безпеки України у рамковий Закон України «Про освіту» необхідно внести уточнення до ст. 1. 6) «засновник закладу освіти – орган державної влади від імені держави, відповідна рада від імені територіальної громади (громад), фізична та/або юридична особа, за винятком закордонних

релігійних організацій, рішенням та за рахунок майна яких засновано заклад освіти». Таке уточнення аж ніяк не суперечить законам («Про вищу освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про загальну середню освіту», «Про дошкільну освіту», «Про позашкільну освіту») тощо.
Крім того, зареєстровані у Верховній Раді законопроекти, що стосуються назв релігійних організацій, які мають закордонні центри (№ 4511, 1244, 5309) далеко недосконалі. Переслідуючи одну ціль – забезпечити захист від «агресора», суб’єкти законодавчої ініціативи не вирішують системних проблем Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». У названих законопроектах взагалі немає дефініцій. У законопроекті № 1244 запропонована редакція доповнень до ст. 9 Закону «Про свободу совісті та релігійні організації», яка містить словосполучення, що значно ускладнять її реалізацію на практиці. Так, певні непорозуміння виникають за змістом словосполучення «керівний центр», яке не дає чіткого уявлення про природу взаємозв’язків між релігійною організацією і її «керівним центром». Для того, щоб під час застосування таких законопроектів не робилося підміни понять «закордонний релігійний центр» – «закордонна релігійна організація», у законопроект необхідно внести чітку дефініцію вказаних понять. Інакше законодавець свідомо створить прогалини.
Зазначені проблеми можуть вирішитись, у тому числі, шляхом розробки та подання на розгляд Верховної Ради України проекту Закону України «Про безпеку людини і громадянина», котрий би регулював процедуру звернення до суду і доведення під час судового процесу фактів деструктивного впливу на психіку людини. Процедурні питання притягнення до відповідальності за ст. 161 Кримінального кодексу України (порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії) та ст. 181 (посягання на здоров’я людей під приводом проповідування релігійних вчень чи виконання релігійних обрядів) потребують відповідних змін у Кримінально-процесуальному кодексі. Потребують доповнень ст. 189 (вимагання) та ст. 190 (шахрайство) Кримінального кодексу. Використання релігійних почуттів віруючих для скоєння цих злочинів повинно стати обтяжувальною обставиною при обвинуваченні.
Доцільно законодавчо заборонити діяльність релігійних культів деструктивного характеру, на підставі спільної експертної оцінки фахівців-релігієзнавців, психіатрів, компетентних представників органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів.
Цінним видається закордонний досвід щодо нормативно-правового регулювання діяльності релігійних організацій та заходів протистояння деструктивним культам. Так, Декретом Прем’єр-міністра Франції від 06.05.1996 р. було засновано міжвідомчу структуру, яка займалася сектами – Обсерваторію. Потім завдання Обсерваторії перейняла інша спеціальна міжвідомча структура – Міжвідомча комісія для боротьби зі сектами (MILS), яка виникла 07.10.1998 р. при Раді міністрів Республіки Франції. Голова MILS також час від часу скликав Операційну Групу, яка складалася з компетентних представників департаментів відповідних міністерств. Засідання Групи давали можливість відповідним органам адміністрації обмінюватися інформацією про діяльність сект і координувати свої дії у сфері боротьби зі сектами.
Розпорядженням Голови Ради міністрів Польської Республіки №78 було створено Міжвідомчий комітет у справах нових релігійних рухів від 25.08.1997 р. У 1999 р. в Польській Республіці Прем’єр-міністром створено спеціальну «експертну раду» з представників міністерств, які координують релігійну сферу суспільства. Ця рада координує діяльність державних органів щодо протистояння поширення сектантства в державі.
Враховуючи міжнародний досвід у галузі вдосконалення релігійної політики, у Вірменії, Білорусії, Російській Федерації, Литві, Латвії законодавчі органи вже реалізували низку законопроектів у сфері релігії, спрямованих на підтримання безпеки, захист прав і свобод людини.
На даному етапі в Російській Федерації в комітеті Держдуми з питань власності розробляється законопроект з поправками до закону «Про релігійні організації». Релігійні організації повинні будуть отримувати спеціальний дозвіл на роботу з населенням. Це має бути щось на кшталт ліцензування, яке може бути делеговано Мін’юсту. При міністерстві буде створена спеціальна комісія, до якої увійдуть не тільки чиновники, але й представники традиційних релігійних конфесій. Вони й будуть вирішувати питання про видачу відповідного дозволу тій чи іншій організації або про заборону її діяльність. Ознаки, за якими комісія може відрізняти традиційні релігії від нетрадиційних, ще на стадії розробки. Однак основною причиною для заборони тієї чи іншої релігійної групи може стати закордонне фінансування.
Варто зазначити, що в 2009 р. до Верховної Ради України вже подавався проект Закону про внесення змін і доповнень в Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо

заборони діяльності тоталітарних релігійних сект (реєстр. №5473). Документ передбачав заборону залучення до діяльності релігійних організацій малолітніх і неповнолітніх осіб без дозволу їхніх законних представників та заборону створення і діяльності в Україні тоталітарних релігійних сект. Автори законопроекту №5473 запропонували доповнити Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» новою статтею 3-1, яка б забороняла створення та діяльність тоталітарних релігійних сект. Зокрема, під «тоталітарною релігійною сектою» пропонувалося розуміти релігійну організацію, діяльність якої спрямована на порушення прав і свобод громадян шляхом використання заходів небезпечного психологічного впливу та інших маніпуляцій з емоційно-вольовою сферою людини, з використанням емоційних та психологічних перенавантажень, стресів, індивідуальної схильності до навіювання, безвілля, недостатнього розумового розвитку і незрілості емоційно-вольової сфери особи, що веде до втрати нею соціальних орієнтирів або цінностей, зниження власної самооцінки, тимчасового розладу психічної діяльності. На жаль згаданий законопроект було відкликано.
«Секта» – це позаюридичне поняття, яке дуже складно закріпити в нормативно-правових актах. До прикладу, в додатку до Закону Французької Республіки «Про попередження і припинення сектантських течій, які порушують права та основні свободи людини», прийнятого 30 травня 2001 р., вживається тільки термін «юридична особа» та немає прямої дефініції поняття «секта». Список же з приблизно 180 сект наведено раніше – в доповіді французького парламенту № 2468 від 22 грудня 1995 р. У доповіді пояснюється питання про складність точного визначення слова «секта» у французькому законодавстві та про відсутність способів застосування законів унаслідок браку такого визначення.
Згідно з даними Департаменту у справах релігій та національностей Міністерства культури України, станом на 1 січня 2016 р. релігійна мережа представлена 35709 інституціями релігійних організацій, у тому числі 407 – новітніх релігійних організацій (Товариство Свідомості Крішни, Прихильники Шрі Чінмоя, Всесвітня чиста релігія (Сахаджа йога), Рух Махаріші (трансцендентальна медитація), Віра Багаї, Церква Останнього заповіту, Вселенська церква великого білого братства (ЮСМАЛОС), Наука розуму, Саєнтологія та ін.), що складає 1,2% від загальної кількості релігійних інституцій. З них: новітні релігійні організації православного походження – 6 одиниць, що складає 1,5% від новітніх релігійних організацій; новітні релігійні організації юдейського походження – 47 одиниць, що складає 11,6% від новітніх релігійних організацій; новітні релігійні організації язичницького спрямування –150 одиниць, що складає 36,9% від новітніх релігійних організацій; новітні релігійні організації орієнталістського походження – 94 одиниць, що складає 23% від новітніх релігійних організацій; інші новітні релігійні організації – 110 одиниць, що складає 27% від новітніх релігійних організацій.
У рамках чинної Конституції України пропозицію про ліцензування релігійної діяльності може бути сприйнято неоднозначно. При цьому існують ще й незареєстровані релігійні групи, які працюють без утворення юридичної особи. Кожна людина має право вірити і поширювати свою віру. Це право їй гарантоване Основним Законом. З приводу наведеного може виникнути багато суперечок. Тому, один із ефективних способів боротьби з деструктивними новітніми релігійними рухами і сектами полягає в тому, що на рівні експертної ради при Мін’юсті змінюватиметься їх статус з релігійної організації на громадську або комерційну. Це відразу зніме звинувачення в переслідуванні інакомислення. А для цього необхідно здійснити ретельний аудит всього масиву релігійного законодавства і вдосконалити нормативно-правову базу.