ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ ЗАХОДІВ ПРОТИДІЇ ДЕСТРУКТИВНІЙ  ДІЯЛЬНОСТІ НОВІТНІХ РЕЛІГІЙНИХ РУХІВ І СЕКТ В УКРАЇНІ

Світлана Якимова 

кандидат юридичних наук, доцент

доцент кафедри кримінального права і процесу

Навчально-наукового інституту права та психології

Національного університету «Львівська політехніка»

 У резолюції 60/11 від 2005 р. «Заохочення релігійного та культурного взаєморозуміння, гармонії й співробітництва», прийнятій на 43-тьому пленарному засіданні Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй, акцентується на важливості поваги й толерантності до релігійного та культурного розмаїття у світових масштабах. Діалог і порозуміння між релігіями сприяє мирному вирішенню конфліктів і суперечок, зменшує ймовірність ворожості й насильства [1]. Разом з тим, останнім часом набули поширення у глобальних масштабах численні релігійні організації та рухи, діяльність яких порушує права людини. Відтак, Україна, як держава, що долучилась до відповідних міжнародних зобов’язань, з одного боку - захищає права і законні інтереси релігійних організацій, поважаючи їх традиції та внутрішні настанови; а з іншого – припиняє релігійну діяльність, і, зокрема, у випадках, якщо вона поєднана з посяганнями на життя, здоров'я, свободу і гідність особи [2 ]. 

Невід’ємною складовою нормативно-правового захисту від деструктивної діяльності релігійних  рухів і сект в Україні є заходи кримінально-правового характеру. Кримінально-правові заходи, крім охорони та захисту, виконують навчально-виховну, лікувально-реабілітаційну, контрольно-наглядову та спеціально-превентивну роль [3, с. 158-160]. Особливістю кримінальноправових заходів є їх визначеність у положеннях кримінального закону України. За сутнісним змістом вони полягають у встановленні заборони на конкретні, найнебезпечніші прояви суспільної поведінки, у тому числі, пов’язані з деструктивною діяльністю релігійних рухів і сект. Реалізація кримінально-правових заходів, в основному, здійснюється шляхом притягнення винних до кримінальної відповідальності, за вчинення діянь, що вказані у диспозиціях статей Особливої частини кримінального кодексу України. Превентивне значення кримінально-правових заходів полягає в утриманні суб’єкта від можливої злочинної поведінки під загрозою покарання. 

За результатами аналізу положень Особливої частині кримінального кодексу України, можна виокремити два види кримінально-правових заходів-норм протидії деструктивній діяльності новітніх релігійних рухів і сект в Україні: 1 – загальні заходи-норми, якими передбачено можливість притягнення до кримінальної відповідальності учасників релігійних рухів і сект за вчинення злочинів, як і будь-кого з інших суб’єктів злочинів; 2 – спеціальні заходинорми, якими передбачена можливість притягнення до кримінальної відповідальності саме учасників релігійних рухів і сект, як спеціальних суб’єктів, за їх деструктивну злочинну поведінку. Зважаючи на заявлену тематику публікації, особливий науково-практичний інтерес викликає саме остання підгрупа кримінально-правих заходів-норм.

Відповідним чином систематизувавши спеціальні норми Особливої частини кримінального кодексу України, можна підсумувати, що в Україні передбачено кримінальну відповідальність як за організацію й керівництво групою, діяльність якої здійснюється під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів, так і за окремі суспільно небезпечні прояви деструктивної діяльності релігійних груп, у тому числі, які фактично організаційно оформлені у відповідні  рухи і секти. 

Так, зокрема, у ст. 181 «Посягання на здоров'я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів» передбачена можливість притягнення до кримінальної відповідальності за організацію чи керівництво групою, діяльність якої здійснюється під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів, але лише за умови, що така діяльність поєднана із заподіянням шкоди здоров'ю людей або статевою розпустою. Разом з тим, як засвідчує практика, переважна більшість сучасних деструктивних релігійних рухів і сект в Україні, як і в цілому у світі, зазвичай, створюються з метою незаконного збагачення, формуючись за принципом так званих «фінансових пірамід». Відтак, на керівників чи організаторів деструктивних релігійних рухів і сект, які мають на меті незаконно збагатитися, дія даної кримінально-правової норми не поширюється. За чинними КК України керівників чи організаторів даних деструктивних релігійних рухів чи сект, можливо  притягнути до кримінальної відповідальності лише за загальною нормою, як суб’єктів кримінальної відповідальності за шахрайство, що допускає пом’якшення покарання. Однак, в умовах об’єктивної дійсності, у таких кримінальних провадженнях, зазвичай, виникає брак доказової бази. Як наслідок, керівники чи організатори  таких деструктивних релігійних рухів і  сект, фактично одержують можливість продовжувати свою організовану корисливу злочинну діяльність, переорієнтовуючись на інші території та розширюючи коло потенційних потерпілих від масштабних фінансових махінацій. 

Як зазначалося вище, низкою інших спеціальних кримінально-правових норм, передбачено можливість покарання учасників релігійних рухів чи сект за різні прояви їх суспільно небезпечної деструктивної діяльності, а саме:

А) конкретні акти насильницьких дій з мотивів релігійної нетерпимості до представників інших релігій і віровчень (статті  115 «Умисне вбивство» КК України; 121 «Умисне тяжке тілесне ушкодження» КК України; 122 «Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження» КК України; 126 «Побої і мордування» КК України; 127 «Катування» КК України; 129 «Погроза вбивством» КК України);

Б) конкретні акти агресивних дій щодо релігійного культу представників інших релігій й віровчень (статті 178 «Пошкодження релігійних споруд чи культових будинків» КК України; 179 «Незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь» КК України; 180 «Перешкоджання здійсненню релігійного обряду» КК України);

В) порушення рівноправності представників інших релігій і віровчень, у формі образи, обмеженні їх прав і свобод, приниженні, прямому чи непрямому обмеженні прав або встановленні прямих чи непрямих привілеїв громадянам за ознаками релігійних переконань, а також розпалюванні релігійної ворожнечі та ненависті, у тому числі шляхом ввезення, виготовлення або розповсюдженню творів, що пропагують релігійну нетерпимість і дискримінацію (статті 161 , 300 КК України);

Г) вчинення терористичного акту з метою привернення уваги громадськості до певних релігійних поглядів винного (терориста), а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою (ст. 258 КК України). 

При цьому, зокрема, варто зауважити, що не всі сучасні форми суспільно небезпечної діяльності деструктивних релігійних рухів і сект адекватно відображені у положеннях Особливої частини чинного КК України. Так, зокрема, у ст. 178 КК України передбачено можливість притягнення до кримінальної відповідальності лише за знищення та пошкодження релігійних споруд і культових будинків. Натомість у положеннях Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» міститься спеціальна заборона, зокрема, і на їх самовільне захоплення, що останнім часом набуло поширення в Українському суспільстві. Таким чином, зважаючи на сучасні тенденції деструктивної діяльності релігійних рухів і сект, доцільно розглянути можливість розшити перелік спеціальних форм злочинного посягання на релігійні споруди чи культові будинки, додавши ще одну форму – їх самовільне  захоплення. 

Таким чином, в цілому, в Україні розроблено механізм кримінально-правового захисту від деструктивної діяльності релігійних рухів чи сект. Зокрема, сформовано систему спеціальних норми, якими передбачено можливість притягнення до  кримінальної відповідальності як за керівництво чи організацію окремих деструктивних груп чи сект, так і за конкретні прояви їх  антисуспільної діяльності на релігійному підґрунті. Разом з тим, деякі положення Особливої частини КК України не відповідають реаліям сьогодення, а отже, потребують подальшого удосконалення, у тому числі, зважаючи на пропозиції, викладені у даній публікації. 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Поощрение религиозного и культурного взаимопонимания, гармонии и сотрудничества: Резолюция Генеральной Ассамблеей Организации Объединенных Наций № 60/11 от 3 ноября

2005         года         .         –         Електронний         ресурс.         Режим         доступу:                   //

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_f53/print1443086809712738

  1. Про свободу совісті та релігійні організації: Закон України від 23 квітня 1991 року // Відомості Верховної Ради. – 1991. – № 25. –  Ст.283.
  2. Попкова В. В. Про питання дослідження функцій заходів безпеки у сфері кримінальноправової політики України / В. В. Попкова // Політика в сфері боротьби зі злочинністю: актуальні проблеми сьогодення: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (м. ІваноФранківськ, 25-26 лютого 2011 р.). – Івано-Франківськ: Юридичного інституту Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, – С. 157-160.