БЮРО КИЄВО-ГАЛИЦЬКОГО ВЕРХОВНОГО АРХИЄПИСКОПСТВА УГКЦ

кандидат юридичних наук, доцент

доцент кафедри адміністративного та інформаційного права 

Навчально-науковий інститут права та психології 

Національного університету «Львівська політехніка»

 © Парпан Уляна, 2017

              Сучасне стрімке поширення неорелігійних течій та значна зацікавленість ними у суспільстві, а також складність і неоднозначність процесів, що відбуваються у цій сфері, робить необхідним надати відповідь про причини та особливості цього процесу, що дасть можливість, до того ж, з’ясувати характер сучасної релігійності загалом і майбутню релігійну картину світу та України, що визначає актуальність даного дослідження, яке, до того ж, пропонує новий підхід до дослідження неорелігій – як результату прояву постмодерністських тенденцій в релігієтворчому процесі, як відображення соціокультурної реальності тієї епохи, в якій виникає і поширюється нове релігійне утворення, як вплив постмодерної парадигми на релігієтворчий процес, що вказує на наукову новизну даної роботи.

 Розвиток нової релігійності ґрунтується на основних постмодерних принципах – радикальній плюралістичності, еклектизмі, фрагментарності, епістемологічній невпевненості, підпорядкованості технократичним процесам та інших. Успіх світоглядної парадигми неорелігійних утворень пояснюється її узгодженістю із сучасними соціокультурними тенденціями та процесами, зокрема секуляризацією, масовою культурою, глобалізацією, науково-технічним прогресом, що разом можна означити як процеси постмодерних трансформацій.

 Характерною рисою впливу постмодерних процесів на новітні релігії є наявність постійної модернізації, універсалізації та синкретизації як віровчення та культової практики, так і форм діяльності.

 Постмодернізм і розвиток глобальних комунікацій сприяють активній трансформації конфесійної карти світу, зокрема й новітньорелігійної її складової. Релігійне поле доби постмодерну поступово трансформується в напрямі активної конкуренції нових конфесійно забарвлених релігійних об'єднань за інтересами, що намагаються створити все привабливіші засоби для задоволення індивідуальних потреб свого віруючого. Трансформаційні процеси постмодерної доби також сприяють утвердженню в свідомості віруючого динамічності Бога відповідно до запитів сучасної людини, що здатен швидко змінюватися й залучати до партнерства саму людину, яка тепер зважає передусім на власні бажання та потреби, на задоволення яких і спрямоване віровчення більшості неорелігій, що відображає головний постмодерний принцип їхньої діяльності – людиноцентризм.

 Причини поширення в Україні неорелігій взагалі і неохристиянських течій зокрема лежать у трьох різних площинах. По-перше, відіграли свою роль загальносвітові тенденції і процеси, що набули поширення з другої половини ХХ ст., зокрема процеси глобалізації та демократизації світової спільноти, які зробили вільним доступ до нових релігій. По-друге, це українські суспільні реалії, які склалися після здобуття Україною незалежності, зокрема девальвація системи цінностей радянського режиму і духовний вакуум, що утворився в результаті, який відразу почали заповнювати західні місіонери; криза традиційних церков і відсутність активності з боку їхніх проповідників; ліберальне українське законодавство, яке не стояло на заваді напливу представників зарубіжних релігійних організацій. І, по-третє, це привабливість постмодерних християнських форм для певних прошарків українського суспільства, яка пояснюється їх ефективною організацією, стимулюванням членів спільноти на особистісний життєвий успіх, прагматичний підхід до християнських ідей, матеріальне заохочення, спрощеність культу тощо.  На основі проведеного аналізу автор робить висновок про те, що складність і делікатність проблеми НРР, як індикатора соціальної зрілості суспільства, його демократичності, передбачає відмову від беззастережного стигматизування недосліджених явищ. Правомірне переважання в українському суспільстві викривально-місійного підходу до нових релігійних рухів не може служити єдиним джерелом для держави у виробленні політики правового регулювання конфесійних відносин в інтересах однієї релігійної групи, на шкоду іншим.