БЮРО КИЄВО-ГАЛИЦЬКОГО ВЕРХОВНОГО АРХИЄПИСКОПСТВА УГКЦ

кандидат юридичних наук, доцент

доцент кафедри цивільного права та процесу  Навчально-наукового інституту права та психології 

Національного університету «Львівська політехніка»

 © Дутко Альона, 2017

 Відносини в суспільстві опосередковуються різними соціальними регуляторами, особлива роль серед яких належить праву і релігії. Право втручається у найбільш значущі, життєво важливі сфери суспільного регулювання. У той же час релігія, пронизуючи практично все різноманіття відносин між людьми, також знаходить своє відображення в праві.

Останнім часом в Україні набувають актуальності проблеми взаємодії держави і Церкви, співвідношення права і релігії. У Конституції України [1] зазначено положення - «Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави» (ч. 3 ст. 35), що трактується лише як невтручання Церкви у справи держави і навпаки. Складніше як в науці, так і юридичній практиці вирішується питання про співвідношення права і релігії, правових приписів і релігійних норм. Зміна ролі релігії і релігійних організацій в житті держави додала актуальності і проблемі співвідношення норм світського законодавства та релігійних канонів.

Історія права знає приклади, за яких релігійні положення носили характер юридичних приписів і служили єдиним регулятором державно-політичних, цивільно-правових, шлюбносімейних і процесуальних відносин, а всі без винятку системи стародавнього права в певній мірі включали приписи релігійного характеру.

У зв'язку з цим в даний час з'явилася потреба в новій оцінці співвідношення права і релігії і визначення ролі релігії в правовій системі суспільства, а також місці релігійних норм і релігійної правосвідомості в правовому регулюванні суспільних відносин. Релігійні приписи складають орієнтири, які направляють позитивне право і лежать в основі норм, що входять в систему загальновизнаних прав людини. 

Від юристів в значній мірі залежить духовна безпека суспільства, створення досконалої законодавчої бази, здатної захистити громадян від експансії сектантів, а також від релігійного екстремізму. Вплив релігійних норм на життя суспільства став реальним і сучасне розуміння соціально-правового механізму регулювання суспільних відносин не може не враховувати цієї обставини. В значній мірі це пов'язано зі зміною суспільно-політичного ладу, переоцінкою моральних і правових цінностей, зміною економіки держави. Наслідком даних процесів в сфері права став перехід від позитивістського розуміння права до природно-правового його розуміння. 

Безсумнівним велінням часу стало зміцнення, розширення правових гарантій захисту прав суб'єктів сімейних відносин, а також зміна пріоритетів в сімейно-правовому регулюванні. Посилює інтерес до сімейного права і сімейного законодавства, перш за все: 1) розширення договірних і диспозитивних загалом начал сімейно-правового регулювання, 2) поява нових відносин і пов'язаних з ними проблем (конкуренція соціального і біологічного батьківства, необхідність законодавчої регламентації відносин в репродуктивній сфері, нетрадиційні партнерства і т.п.), актуалізація проблем у зв'язку з соціальними змінами у взаєминах жінки і чоловіка (підвищення суспільного статусу фактичного подружжя і ін. ), батьків і дітей (формування активної позиції дитини як суб'єкта права, члена сім'ї) тощо; проте, релігійні погляди не завжди співпадають з законодавчою регламентацією цих відносин (наприклад, щодо використання допоміжних репродуктивних технологій). 

Можливості права в сфері сім'ї обмежені, це та сфера, де забезпечити реалізацію кожним з членів сім'ї своїх можливостей в рівній мірі правовими методами найбільш складно. Як зазначає З.В. Ромовська, до сімейного права належать й такі соціальні регулятори, як звичай (звичаєве право), договір (договірне право), мораль (моральне право), канонічне право (зокрема, Кодекс канонів східних церков); великий вплив на сімейні відносини має Закон Божий, заповіді якого трансформовано певною мірою і до СК України [2, с. 32].У СК [3] зазначено, що сімейні відносини регулюються лише у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників (ч. 3. ст. 7 СК). Сімейні відносини регулюються з метою: зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї; побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки. В цій нормі по суті відображені загальноприйняті релігійні погляди на сім'ю та побудову сімейних стосунків.

Вплив релігійних норм на сімейні відносини прослідковується в наступних нормах СК: поперше, в ч. 3 ст. 21 зазначено, що «релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення органів державної реєстрації актів цивільного стану». Вимога державної реєстрації шлюбу означає, що за українським законодавством ані шлюбна церемонія у церкві, ані шлюб, укладений за місцевими або національними обрядами, не визнаються шлюбом з юридичної точки зору та не породжує жодних правових наслідків. Оформлення шлюбу у церкві є особистою справою осіб, що вступають у шлюб та може мати місце як до, так і в будь-який час після реєстрації шлюбу. Пропозиція надати правове значення вінчанню не була підтримана при розробці СК, проте, в інших державах поряд з реєстрацією шлюбу в органах державної влади можлива реєстрація шлюбу служителями церкви, з наступним повідомленням державним органам про здійснений обряд. Проведене нами опитування 80 осіб 2025 річного віку показало, що за легалізацію канонічної форми шлюбу виступає 56 % респондентів.

По-друге, ст. 25 СК закріплює фундаментальну засаду християнської моралі – одношлюбність: «Жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу»; час від часу з'являються пропозиції доповнити кодекс нормами про полігамію, враховуючи релігійне переконання чи етнічне походження окремих осіб. Слід зазначити, що на початках полігамію проповідував засновник релігійної секти мормонів Дж. Сміт.

По-третє, українське сімейне законодавство встановлює абсолютну заборону на укладання шлюбу між особами, які перебувають у родинних та прирівняних до них відносинах (відносини, що виникли внаслідок усиновлення) (ст. 26 СК). Близькі споріднені відносини є перешкодою до укладання шлюбу незалежно від того, підтверджені вони будь-яким документом чи ні. Перешкоджає укладанню шлюбу також бокове споріднення більш віддалених ступенів, наприклад, двоюрідне споріднення. Ч. 3 ст. 26 СК передбачає, що у шлюбі між собою не можуть перебувати двоюрідні брат та сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця. Заборона на укладання шлюбу між близькими родичами обумовлена моральними та біологічними міркуваннями, тому що такі шлюби підвищують ймовірність передавання у спадок дитині, народженій у такому шлюбі, багатьох захворювань. При порушенні цих заборон шлюб вважатиметься недійсним (ст. 39 СК).

По-четверте, побудова сімейних відносин на почуттях любові і поваги буде неможливою, якщо хоча б один із членів сім'ї не буде діяти з такою метою. Саме тому в ч. 2 ст. 55 СК було закріплено обов'язок кожного з подружжя утверджувати в сім'ї повагу один до одного.

По-п'яте, в СК у ч. 2 ст. 49 та ч. 2 ст. 50 передбачені наступні причини розірвання шлюбу: небажання чоловіка мати дитину або нездатність його до зачаття дитини; відмова дружини від народження дитини або нездатність її до народження дитини. Підставами ж для церковного розлучення є: відступлення від Православ’я, перелюб і протиприродні пороки однієї зі сторін, нездатність до шлюбного співжиття, що настала до шлюбу або з’явилася в наслідок навмисного самокалічення, захворювання на проказу або сифіліс (нині це СНІД і схожі хвороби), коли один із подружніх партнерів зник безвісті на роки, засудження чоловіка або дружини до покарання, сполученого з позбавленням прав, посягання на життя або здоров’я дружини, чоловіка або дітей, звідництво – отримання користі з гріховності партнера, вступ однієї зі сторін в новий шлюб, невиліковна важка душевна хвороба чи зловмисне залишення одного партнера іншим. Вважаємо, що окремі з цих причин можна закріпити в СК, зважаючи на наявні пропозиції науковців передбачити в окремій статті такий перелік.

По-шосте, за заявою подружжя або позовом одного з них суд може постановити рішення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання у разі неможливості чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно (так звана релігійна «сепарація» - «відлучення від стола і ложа»).

Аналізуючи вчення новітніх релігійних рухів (НРР) та їх вплив на розвиток сімейних правовідносин, слід зазначити, що НРР також актуалізували важливу соціальну функцію церкви – опіки над нужденними (духовно і матеріально) через надання соціальної і гуманітарної допомоги; подали приклад поваги до людської особистості; 

За кожною нетрадиційною релігією стоїть інша культура, інші стереотипи, проте ідеалами більшості НРТ є:  любов до людей, милосердя; рівність усіх людей перед Богом та, як наслідок, між собою -

кришнаїзм; надзвичайно цінуються родинні стосунки, які є священними (Церква Ісуса Христа Святих

останніх днів (мормони);

                        шлюб, турбота про дітей та хворих (церква             «Нове покоління»        — об'єднання

п'ятдесятницького спрямування, що входить до Церкви повного Євангелія); людина, яка створить ідеальну сім'ю, може врятувати людство, через шлюб можна ввійти в царство досконалості; сім'я має бути поєднана на принципах істинної любові та добра (Церква об'єднання (Церква уніфікації).

Сучасне законодавство прагне до створення дієвої, адекватної часу системи правових норм, які б сприяли дотриманню всіх конституційних прав і свобод громадян. На наш погляд, зміцнення релігійності надасть моральності всій юридичній системі і забезпечить відтворення права в його первісному священному сенсі. 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28.06.1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: науково-практичний коментар. – К., 2003. – 567 с.
3. Сімейний кодекс України від 10.01.2002 року // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 21–22. – Ст. 135.