БЮРО КИЄВО-ГАЛИЦЬКОГО ВЕРХОВНОГО АРХИЄПИСКОПСТВА УГКЦ

У СПРАВАХ НОВІТНІХ РЕЛІГІЙНИХ РУХІВ І СЕКТ

Іван Павло ІІ

«…лише свобода, яка підпорядковується Правді, приводить людську особу до її правдивого добра. Добром особи є перебувати в правді та чинити правду»

(Енцикліка «Сяйво Істини» 84)

 

Андрей Шептицький

«Час воєнний утруднює людині кермуватися вказівками тверезого, ясного розуму, освіченого вірою. Верх беруть почування, вразливість, пристрасть, а з того нерозважні кроки, шкідливі не тільки для одиниці, але і для загалу, для цілої родини, громади й народу. Ця небезпека в положенню так особливо труднім, в якім находиться наш народ, стається прямо грізна»

(Пастирське послання до духовенства про обов'язок перестерігати вірних перед намовами провокаторів та агітаторів)
01.09.1939 р.

Якір

У ранньохристиянському мистецтві якір був символом надії. Згідно з Апостолом Павлом, надія «…для душі є ніби якір, безпечний і міцний...» (Євр. 6:18-19). Якір ототожнюється з Ісусом Христом і хрестом, а також святим Климентієм, папою Римським (мученицька смерть – прив’язаний до якоря та кинутий у море) і святим Миколою (покровителем моряків). Якір, увінчаний хрестом, став символом головної християнської ідеї – Надії на порятунок.

ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАХИСТУ ДЕРЖАВОЮ ПРАВ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Ярослав Когут 

кандидат юридичних наук, доцент,

професор кафедри  адміністративного права та адміністративного процесу

Львівського державного університету внутрішніх справ

Юрій Назар

кандидат юридичних наук, професор,

Інститут з підготовки фахівців для підрозділів Національної поліції

 © Когут Ярослав, 2017

 У відповідності до статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність [1].

Стаття 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» визначає право на свободу совісті. Зокрема, що кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров'я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов'язанням України

[2].

Відомим конфліктом у сфері забезпечення свободи совісті в Україні є діяльність так званої Української правовірної греко-католицької церкви (УПГКЦ) – незареєстрованої, офіційно не визнаної релігійної організації в Україні. УПГКЦ виділилась із Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) у 2008 - 2009 роках. У церковних колах УГКЦ ця релігійна організація відома як «підгорецькі отці» або «група Догнала», «догналівці», «секта Догнала» (за ім'ям засновника — Антоніна Іллі Догнала).

Особливості віровчення та практики УПГКЦ полягають в наступному:

  • у вченні і практиці УПГКЦ є «прийняття Богородиці до своєї особистості», що є проявом обожествлення Богородиці;
  • УПГКЦ стверджує що Канонічне Право Католицької Церкви є незобов'язуючим для католиків, що згідно з самим правом Католицької Церкви є неприпустимим;
  • особливістю віровчення УПГКЦ є боротьба проти історико-критичної теології;
  • присутня практика анафем, які лідери проголошують проти усіх, хто відмовив на заклик покаяння та не визнав віру;
  • лідери та члени УПГКЦ користуються специфічними релігійними практиками тощо [3].

Отже, стався прецедент, коли в структурі однієї релігійної організації відокремилась частина громади, яка підтримала зазначені вище практики та віровчення. Тобто, можна говорити про наявні підстави для висунення вимог про реєстрацію окремої релігійної організації. Проте, жодних правових підстав на набуття права на майно УГКЦ для такої організації не вбачається. 

Сприяння зміцненню взаєморозуміння релігійних організацій різних віросповідань, вирішенню відповідно до законодавства спірних питань, що виникають у відносинах між такими організаціями покладено на Департамент у справах релігій та національностей Міністерства культури України [4]. Держава, в особі цього органу, відмовила у реєстрації назви «Українська Правовірна Греко-Католицька Церква», обґрунтовуючи це «повагою до традицій та внутрішніх настанов релігійних організацій» з посиланням на Кодекс Канонів Східних Церков, у якому назву «Католицька» можна використовувати лише за погодженням з офіційною церковною владою.

Проте, в самому Законі України «Про свободу совісті та віросповідання», на наш погляд, не вбачаються прямі підстави для відмови у реєстрації відповідної релігійної організації. Оскільки, здійснення права на свободу совісті може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей

[1].

Безумовно, у даному випадку ми можемо говорити про необхідність перевірки лідерів релігійних сект на причетність до діяльності іноземних спецслужб і таке інше, що й було здійснено. 

В результаті Львівський окружний адміністративний суд ухвалив відповідне рішення, зобов'язавши начальника Головного управління МВС України у Львівській області вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли неналежному виконанню рішення про заборону в'їзду на територію України громадянина Чеської Республіки Антоніну Догналу від 27 серпня 2011 року та недопущення вказаних порушень у майбутньому.

Держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству [2].

Отже, для недопущення в майбутньому подібних фактів вважаємо за доцільне передбачити на законодавчому рівні механізм державного захисту прав релігійних організацій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Конституція України від 28.06.1996 // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996. - № 30. – Ст. 141
  2. Про свободу совісті та релігійні організації: Закон України від 23.04.1991 № 987-XII // Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991. - № 25. - Ст.283
  3. Українська правовірна греко-католицька церква [Електронний ресурс] // Режим доступу:

https://uk.wikipedia.org

  1. Про затвердження Положення про Державний комітет України у справах національностей та релігій: Постанова Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. № 201 [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/201-2007-%D0%BF

Copyright © 2019. All Rights Reserved.