БЮРО КИЄВО-ГАЛИЦЬКОГО ВЕРХОВНОГО АРХИЄПИСКОПСТВА УГКЦ

У СПРАВАХ НОВІТНІХ РЕЛІГІЙНИХ РУХІВ І СЕКТ

Іван Павло ІІ

«…лише свобода, яка підпорядковується Правді, приводить людську особу до її правдивого добра. Добром особи є перебувати в правді та чинити правду»

(Енцикліка «Сяйво Істини» 84)

 

Андрей Шептицький

«Час воєнний утруднює людині кермуватися вказівками тверезого, ясного розуму, освіченого вірою. Верх беруть почування, вразливість, пристрасть, а з того нерозважні кроки, шкідливі не тільки для одиниці, але і для загалу, для цілої родини, громади й народу. Ця небезпека в положенню так особливо труднім, в якім находиться наш народ, стається прямо грізна»

(Пастирське послання до духовенства про обов'язок перестерігати вірних перед намовами провокаторів та агітаторів)
01.09.1939 р.

Якір

У ранньохристиянському мистецтві якір був символом надії. Згідно з Апостолом Павлом, надія «…для душі є ніби якір, безпечний і міцний...» (Євр. 6:18-19). Якір ототожнюється з Ісусом Христом і хрестом, а також святим Климентієм, папою Римським (мученицька смерть – прив’язаний до якоря та кинутий у море) і святим Миколою (покровителем моряків). Якір, увінчаний хрестом, став символом головної християнської ідеї – Надії на порятунок.

Самотність дітей (а також дорослих осіб) у відео і кіберпросторі як загроза для свободи людини

У наше століття все більше людей ховаються від реальності у віртуальному просторі. Чати, форуми і мережеві ігри давно замінили живе спілкування. Проблеми реального світу і страх залишитися на самоті примушують днями і ночами безперервно сидіти за

комп’ютером, занурюючись у соціальні мережі. Однак, у дійсності це дуже мало вирішує проблему, яка вважається однією з найсерйозніших у сучасному суспільстві, а саме – самотність.      

Сьогодні для багатьох дітей – підлітків, спілкування в інтернеті стало важливою частиною їхнього життя. У цьому віртуальному світі вони вступають в такі ж взаємодії, як і в реальності, спілкуються з однолітками, довіряють їм свої секрети, шукають інформацію та обмінюються нею. Більше того, діти зав’язують стосунки з незнайомими людьми, заводять нових друзів, осягають і формують в собі світ цінностей.

Згідно з проведеними в деяких країнах опитуваннями, підлітки в Інтернеті найчастіше спілкуються:  з родичами - 44%; з «віртуальними друзями» - 22%;                                                                                                                    з незнайомцями людьми, - 33%  тому віртуальний світ, як, втім, і реальний, може стати небезпечним.

Підлітки часто звертаються до віртуальних друзів за допомогою у вирішенні проблем, що виникли. Як правило, це діти, які не знаходять розуміння у своїх рідних, друзів, однокласників, у дворі, тому шукають спілкування в мережі.

Поширення Інтернету збільшує ймовірність того, що діти можуть отримати доступ до матеріалів, які не відповідають їхньому віку і можуть їм нашкодити. Підлітки розповідають, що отримують інформацію та запрошення від клубів самогубців, пропозиції вступити в деструктивні групи, спробувати нетрадиційні форми сексу.

Якщо, ще не пізно, Батьки, захистіть своїх дітей від небезпек «всесвітнього павутиння» елементарними діями:

  1. Поговоріть з вашою дитиною про час, який вона проводить в Інтернеті;
  2. Навчіть дитину грамотно використовувати ЗМІ;
  3. Встановіть тимчасові обмеження на використання Інтернету;
  4. Забирайте в дитини телефон перед сном (правило щодо телефонів також стосується батьків, оскільки діти наслідують те, що вони бачать);
  5. Знайомтеся з результатами досліджень щодо використання Інтернету.

Японський професор Tecuro Saito відзначив, що в сучасному світі люди стають замкнутими, втрачають здатність спілкуватися. Їм легше обмінюватися думками через SMS-повідомлення, чати, ніж вести бесіду з реальним, живим співрозмовником. Отож, невміння спілкуватися – серйозна проблема багатьох сучасних сімей. Будинок такої родини можна порівняти з вокзалом, де члени  сім’ї, як пасажири, іноді зустрічаються на кухні по «гудку чайника». Батьки перебувають під пресом постійного стресу, діти пропадають у віртуальному світі комп᾽ютерних ігор.

Залишається тільки рекомендувати людям, готовим «пірнути» у віртуальний світ з головою, старий вислів Парацельса: «Все отрута, і все ліки – а різниця лише в дозі». Не забувати повертатися з мережі до реального спілкування з живими людьми з плоті і крові, завжди пам’ятаючи, що це і є, власне, сенсом будь-якої «віртуалізації».

Сучасні батьки повинні відповісти собі на питання: хочу я, щоби моя дитина була Homo videns (людина що дивиться), яка не шукає правди, тільки приймає картинки, чи Homo sapiens (людина що думає), тобто людиною, що хоче пізнавати правду і добро?.

На основі матеріалів Воєца В. «Діти – самотність

у відео- і кіберпросторі».

Copyright © 2019. All Rights Reserved.