Наприкінці XX і на початку XXI століття в деяких харизматичних групах та середовищах, пов’язаних із відправленням Святих Літургій із молитвою за зцілення, щодо таких богослужінь за зцілення почала поширюватися думка про так званий «родовий гріх» і зцілення поколінь»....
«Реінкарнація гріха» або «перехід» гріха на наступні покоління, про що навчають прихильники «зцілення поколінь», не мають жодного обґрунтування ні у Святому Письмі, ні у Традиції чи вченні Церкви.
Враховуючи те, що інколи як у спільнотах нашої Церкви, так і в окремих вірних проявляється нерозуміння релігійності та вводяться елементи, які їй суперечать, то цей документ повинен стати в нагоді при очищенні релігійності від елементів, що її спотворюють.
Автори документу нагадують:…про фундаментальні принципи справжньої християнської релігійності та вказують на небезпеку її спотворення, характерну для теперішніх часів. Це, між іншим – секуляризоване християнство, забобонна релігійність, надто велика увага до приватних об`явлень, надмірне зосередження уваги на чудах…
Розглядаючи окремі критерії еклезіальності, слід завжди пам'ятати що Церква – це не лише сукупність чи об'єднання спільнот інформаційно-євангелізаційних рухів. Еклезіологія, яка розглядає вселенську Церкву як своєрідний союз чи федерацію спільнот, принципово суперечить католицизму,
тобто соборності (І частина с. 6).
В умовах викликів глобалізованого світу ІІІ-го тисячоліття маємо шукати нових засобів євангелізації, бо фактично жодна Церква Сходу чи Заходу не змогла б вижити, якщо би постійно не пристосовувалась до мінливих умов життя. Проте Церква радше захищає від будь-яких несвоєчасних і невдалих змін, вимагаючи, щоб будь-які можливі модифікації були не тільки добре підготованими, але також щоб вони черпали натхнення і узгоджувалися з автентичними традиціями. Тут йдеться не лише про літургійні справи, але й про богословську, духовну та канонічну спадщину (ІІ частина с. 5).
РОЗПОРЯДЖЕННЯ
В СПРАВІ ДІЯЛЬНОСТІ РУХІВ ТА ГРУП
НА ТЕРИТОРІЇ САМБІРСЬКО-ДРОГОБИЦЬКОЇ ЄПАРХІЇ УГКЦ
Оскільки численні церковні документи підтверджують невід’ємну цінність спадщини Східних Церков та наголошують, що їх вірні мають право і обов’язок зберігати їх, знати і жити ними, прикладаючи зусилля, щоб ці скарби процвітали й ефективніше сприяли євангелізації світу (пор. Догматична Конституція про Церкву Lumen Gentium, п. 23; Orientalium Ecclesiarum, п. 1 і 6), то у безумовно похвальних намірах оживити церковне життя та посилити ревність вірних УГКЦ не можна допустити спотворення східної церковної спадщини «надбанням способів думання, духовності і благочестя, які не узгоджуються з їхньою власною духовною спадщиною» (Інструкція Конгрегації у справах Східних Церков про застосування літургійних приписів ККСЦ, п. 10);
Сучасна людина щоразу більше віддаляється від Бога, а що порожнього місця не буває, то місце Бога намагається заповнити різного роду ритуалами та практиками. Одним із найбільш небезпечних серед них є окультизм, до складу якого входять, поміж іншого, ворожіння, чаклунство, чародійство, спіритизм. На жаль, серед християн такі практики також мають місце.
У Святому Письмі чітко сказано, що Бог думає про окультні практики.
Приклади:
Послання Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства Української Греко-Католицької Церкви стосовно небезпеки гендерної ідеології.
2. Зокрема, значну загрозу сьогодні несуть теорії гендеру (від англійського gender – «рід», «тип», «стать»), які намагаються зруйнувати сприйняття людської статевості як Божого дару, що природно пов’язаний із біологічною відмінністю між чоловіком і жінкою; а також впроваджують небезпечний лад людського співжиття та підважують основи міжособистісного спілкування. Поняття людської гідності та свободи зазнають широких маніпуляцій, правдиве значення цих важливих моральних категорій підмінюється та викривляється. Усі ці намагання реалізуються дуже активно, систематично та продумано, з використанням політичної кон’юнктури та популістських гасел. Водночас справжня суть і мета залишаються прихованими від широкого загалу. Унаслідок цього українське суспільство, чутливе до утвердження власної гідності і свободи, наражається на небезпеку необдумано прийняти за істину сумнівні атеїстичні теорії, які обґрунтовуються намаганнями ствердити гідність людини, досягнути рівноправ’я між людьми, оборонити право людини на свободу тощо.
Виникнення і розвиток сект, тобто новітніх релігійних рухів, є важливим явищем в історії релігії наших часів. Їх діяльність відзначається великою живучістю. Деякі з них мають езотеричний характер. Початок іншим дала їх власна, особлива інтерпретація Біблії. Багато з них походять від релігій Африки й Азії, або синкретично поєднують елементи цих релігій з християнством.
До єпископів надходить багато прохань щодо інформації та настанов, від них очікують вжиття конкретних заходів стосовно цього тривожного явища. Однак у багатьох випадках брак відповідної інформації може спричинити те, що не буде впроваджена жодна душпастирська ініціатива, або ж призведе до перебільшеної реакції.
Як введення в дискусію і допомогу у плануванні душпастирської роботи хотів би тут обговорити, високоповажні Отці, наступні питання:
Складна реальність
Існує питання, яка термінологія повинна використовуватися стосовно спільнот, про які йде мова. І це тому, що реальність сама по собі є складна. Ті спільноти значно відрізняються між собою з точки зору конфесії, походження, розміру, способів залучення нових членів, моделей поведінки і ставлення до Церкви, до інших релігійних груп, а також до суспільства. Тут ми обговоримо декілька визначень, за допомогою яких можна охарактеризувати цю реальність.
Секта
Слово "секта" на перший погляд більше підходить для позначення малої групи, яка відокремилася від більшої релігійної спільноти, найчастіше християнської, а її вірування та практики вважаються відхиленням.
Не всюди це слово вживається в однаковому значенні. Наприклад, у Латинській Америці, існує тенденція визначати цим терміном усі некатолицькі спільноти, навіть якщо вони належать до традиційних протестантських Церков. Проте, у тій же Латинській Америці в більш екуменічних середовищах слово "секта" вживають до груп екстремальних і агресивних. У Західній Європі це слово викликає негативні асоціації, натомість в Японії нові релігії, що походять від синтоїзму або буддизму, зазвичай називають сектами, однак, це не є синонімом негативної оцінки.
Рухи, що посилаються на християнство
Серед рухів, що посилаються на християнство, можна виділити новітні рухи, що зародилися з протестантської реформації; секти, вкорінені в християнстві, але які істотно відрізняються від нього з точки зору доктрин; рухи, що походять з інших релігій або рухів з гуманітарним підґрунтям, або такі, що посилаються на т. зв. "людський потенціал" (до таких належить «Нью Ейдж» та релігійні терапевтичні групи), або на "божественний потенціал", що особливо зустрічається у східних релігійних традиціях. Інший характер мають новітні релігійні рухи, що виникли в результаті контактів між світовими релігіями і первісними релігійними культурами.
Рухи, що посилаються на "систему знань"
У ранньохристиянському мистецтві якір був символом надії. Згідно з Апостолом Павлом, надія «…для душі є ніби якір, безпечний і міцний...» (Євр. 6:18-19). Якір ототожнюється з Ісусом Христом і хрестом, а також святим Климентієм, папою Римським (мученицька смерть – прив’язаний до якоря та кинутий у море) і святим Миколою (покровителем моряків). Якір, увінчаний хрестом, став символом головної християнської ідеї – Надії на порятунок.
На сайті 219 гостей та 0 користувачів
