БЮРО КИЄВО-ГАЛИЦЬКОГО ВЕРХОВНОГО АРХИЄПИСКОПСТВА УГКЦ

Єдність Церкви

Новітні релігійні рухи віддаляють католиків від єдності та сопричастя з Церквою. Основою такого сопричастя являється єдність віри, надії та любові, отриманих у Таїнстві Хрещення. Поживою для сопричастя є святі Тайни, Слово Боже та християнське служіння.

Екуменізм

Важливо завжди бачити відмінності між сектами і новітніми релігійними рухами з однієї сторони, і Церквою та церковними спільнотами з другої. Відмінності між екуменічними стосунками і контактами Церкви з сектами потребує ще глибокого осмислення.

Відповідь не може бути виключно негативною

Розмірковуючи над тим, яку душпастирську позицію повинна зайняти Церква стосовно новітніх релігійних рухів, почнімо з настанов, чого слід уникати: не треба нападати на новітні релігійні рухи і не займати негативної позиції стосовно їхніх членів. Радше треба керуватися світлом віри та любов᾽ю.

Церква сприймає осіб, що належать до новітніх релігійних рухів, не як ворогів, на яких треба нападати, а як людей, відкуплених через Христа, які пішли неправильним шляхом і з якими Церква прагне ділитися світлом і любов᾽ю Христа. В появі нових релігійних рухів Церква вбачає знамення часу.

Доктринальне управління єпископів

Багато нових релігійних рухів притягують католиків, що належать до спільнот, в яких панує доктринальна плутанина або дезорієнтація. Така плутанина може бути наслідком діяльності деяких католицьких богословів, котрі сіють сумніви, або інших людей, що оспорюють деякі інструкції Вчительського Управління; причиною цього може також бути недостатня катехизація або атаки сект.

Незалежно від причини, єпископи повинні пам’ятати, що вони є "проповідниками віри, які приводять до Христа нових учнів, та справжніми, тобто уповноваженими Христом вчителями, що проповідують порученому їм народові правди віри, щоби той в них увірував і застосовував у житті» (Про Церкву, 25). Кожен єпископ повинен це визнати своїм особистим обов’язком та "наполягати вчасно і невчасно" (2 Тм 4,2), навіть тоді, коли наражається на ризик втрати підтримки дезорієнтованої більшості або на напади динамічної та агресивної меншості.

Через динамічний розвиток новітніх релігійних рухів, пастирі Церкви не можуть обмежитися попередніми формами праці, не присвячуючи цим рухам особливої уваги. Явище новітніх релігійних рухів - це виклик і, водночас, особлива нагода. Церква мусить вірити, що має достатньо засобів, щоби протистояти такій ситуації.

Як сказав Святійший Отець до мексиканських єпископів 12 травня 1990 року, "наявність так званих сект це надзвичайно важлива причина, щоб прискіпливо проаналізувати душпастирську діяльність місцевої Церкви, шукаючи, водночас, конкретних рішень і напрямків діяльності для збереження та зміцнення єдності Божого народу.