БЮРО КИЄВО-ГАЛИЦЬКОГО ВЕРХОВНОГО АРХИЄПИСКОПСТВА УГКЦ

У СПРАВАХ НОВІТНІХ РЕЛІГІЙНИХ РУХІВ І СЕКТ

Іван Павло ІІ

«…лише свобода, яка підпорядковується Правді, приводить людську особу до її правдивого добра. Добром особи є перебувати в правді та чинити правду»

(Енцикліка «Сяйво Істини» 84)

 

Андрей Шептицький

«Час воєнний утруднює людині кермуватися вказівками тверезого, ясного розуму, освіченого вірою. Верх беруть почування, вразливість, пристрасть, а з того нерозважні кроки, шкідливі не тільки для одиниці, але і для загалу, для цілої родини, громади й народу. Ця небезпека в положенню так особливо труднім, в якім находиться наш народ, стається прямо грізна»

(Пастирське послання до духовенства про обов'язок перестерігати вірних перед намовами провокаторів та агітаторів)
01.09.1939 р.

Якір

У ранньохристиянському мистецтві якір був символом надії. Згідно з Апостолом Павлом, надія «…для душі є ніби якір, безпечний і міцний...» (Євр. 6:18-19). Якір ототожнюється з Ісусом Христом і хрестом, а також святим Климентієм, папою Римським (мученицька смерть – прив’язаний до якоря та кинутий у море) і святим Миколою (покровителем моряків). Якір, увінчаний хрестом, став символом головної християнської ідеї – Надії на порятунок.

Святе Письмо і Катехизм Католицької Церкви про окультизм (ворожбитство, чаклунство…)

Сучасна людина щоразу більше віддаляється від Бога, а що порожнього місця не буває, то місце Бога намагається заповнити різного роду ритуалами та практиками. Одним із найбільш небезпечних серед них є окультизм, до складу якого входять, поміж іншого, ворожіння, чаклунство, чародійство, спіритизм. На жаль, серед християн такі практики також мають місце.

 У Святому Письмі чітко сказано, що Бог думає про окультні практики.

Приклади:

«Нехай не буде в тебе інших богів, крім Мене» (Вих. 20, 3).

 «Як прийдеш у землю, що її Господь, Бог твій, хоче тобі дати, не вчися наслідувати гидоту тих народів. Щоб не було в тебе нікого, хто приводив би свого сина чи свою дочку переходити через вогонь; нікого, хто ворожить, або кидає жеребок, або заговорює, або волхвує, або нашіптує, або викликає духів, або віщує, або розпитує мерців. Бо огидний для Господа кожен, хто це робить, і саме за ці гидкі звичаї Господь, Бог твій, проганяє ці народи перед тобою» ( Втор. 18, 9-12).

 «Не вдавайтесь до заклиначів мертвих та до знахарів по пораду не ходіть, щоб не осквернитись вам ними: я – Господь, Бог ваш» (Лев. 19, 31).

 «Іншим разом, як ми йшли на молитву, зустріла нас одна служниця, що мала духа віщуна і віщуванням справляла своїм панам легкий заробіток. Ідучи слідом за Павлом і за нами, вона кричала: «Ці люди – слуги Всевишнього Бога, які звіщають вам путь спасіння». Чимало днів вона таке робила. Надокучило це Павлові й, повернувшись, він сказав до духа: «Велію тобі в ім’я Ісуса Христа вийди з неї! І в ту ж мить, він вийшов» (Ді. 16, 16-18).

 «Любі, не кожному духові вірте, а випробовуйте духів, чи вони від Бога, – багато бо лжепророків прийшло на світ» (1 Ів. 4, 1).

 Церква у «Катехизмі Католицької Церкви» на основі Святого Письма чітко прописує, яким має бути ставлення християнина до окультних дій:

 2115 Бог може об’явити майбутнє своїм пророкам чи іншим святим. Однак, праведна християнська поведінка полягає в тому, щоб із довірою віддавати себе в руки Божого Провидіння в тому, що стосується майбутнього, й відкидати всяку нездорову цікавість із цього приводу. Необачність може виявитися браком відповідальності.

 2116 Усі форми ворожбитства треба відкинути: вдавання до сатани чи до демонів, викликання померлих чи інші дії, що помилково передбачають «розкриття майбутнього (43). Звернення до гороскопів, астрології, хіромантії, тлумачення віщувань і долі, явища ясновидіння, вдавання до медіумів містять у собі прагнення до панування над часом, над історією і, зрештою, над людьми, як і бажання увійти в спілку з окультними силами. Вони вступають у суперечність із вшануванням і повагою, які поєднані з любовним страхом, що їх ми повинні віддавати єдиному Богові.

 2117 Усяке вдавання до чаклунства або чародійства, за допомогою яких намагаються заволодіти окультними силами, щоб поставити їх собі на службу й отримати надприродну владу над ближнім, – навіть щоб цим забезпечити його здоров’я, – вступає у важку суперечність із чеснотою релігійності. Ці практики засуджуються ще більше, коли вони супроводжуються наміром зашкодити іншому або коли йдеться про втручання демонів. Носіння амулетів також заслуговує осуду. Спіритизм часто містить у собі ворожбитські або чаклунські практики. Тому Церква нагадує вірним остерігатися їх. Звернення до медицини, названої народною, не узаконює ні викликання злих сил, ні використання легковірності іншої людини.

Інформація підготовлена на основі:

Святе Письмо (переклад о. Івана Хоменка, Рим 1963 р.)

Катехизм Католицької Церкви (Синод УГКЦ 2002 р.Б

Copyright © 2019. All Rights Reserved.