БЮРО КИЄВО-ГАЛИЦЬКОГО ВЕРХОВНОГО АРХИЄПИСКОПСТВА УГКЦ

У СПРАВАХ НОВІТНІХ РЕЛІГІЙНИХ РУХІВ І СЕКТ

2. ТИПОЛОГІЯ НОВІТНИХ РЕЛІГІЙНИХ РУХІВ

Рухи, що посилаються на християнство

Серед рухів, що посилаються на християнство, можна виділити новітні рухи, що зародилися з протестантської реформації; секти, вкорінені в християнстві, але які істотно відрізняються від нього з точки зору доктрин; рухи, що походять з інших релігій або рухів з гуманітарним підґрунтям, або такі, що посилаються на т. зв. "людський потенціал" (до таких належить «Нью Ейдж» та релігійні терапевтичні групи), або на "божественний потенціал", що особливо зустрічається у східних релігійних традиціях. Інший характер мають новітні релігійні рухи, що виникли в результаті контактів між світовими релігіями і первісними релігійними культурами.

Рухи, що посилаються на "систему знань"

Тут можна виділити чотири типи:

Існують рухи, основою для яких є Святе Письмо; тому їх слід розглядати як християнські або такі, що походять із християнства. До другої групи належать рухи, що виникли на підставі інших релігій, таких як індуїзм, буддизм, або з традиційних релігій. Деякі з рухів також синкретично переймають елементи християнства. У третій групі сект можна спостерігати розпад справжнього розуміння релігії та повернення до язичництва. Четверта група це гностичні секти.

Чи існує спільний знаменник для всіх цих рухів?

Спроби віднайти спільний знаменник привели до формулювання визначення сект як "релігійних груп, що демонструють окреме бачення світу, виростають із вчення однієї з великих релігій, але з нею себе не ототожнюють". Це визначення феноменологічного характеру лише частково є правильним. Здається, що воно не охоплює рухів з гуманітарною основою, язичницькою чи гностичною, які деякі соціологи воліють визначати "нові магічні рухи".

Це визначення також не містить "жодної думки на тему вчення, яке проповідують нові релігійні рухи, не формулює моральної оцінки поведінки їхніх засновників та прибічників, а також їхніх відносин із суспільством". З доктринальної сторони, новітні релігійні рухи, що діють у традиційно християнських регіонах, можна поділити на чотири категорії, в залежності від ступеня відмінності їхнього вчення від християнського бачення світу.

Отже, існують групи, що відкидають Церкву, відкидають Христа, заперечують існування Бога (хоча зберігають загальний релігійний сенс), врешті, які відкидають релігію (людина зберігає в них відчуття священного, але використовує його, щоб отримати владу над іншими або над космосом).

Суспільна реакція найчастіше спрямована не проти вчення новітніх релігійних рухів, а проти моделі їхньої поведінки та їхнім відносинам із суспільством.

Слід остерігатися узагальнень і непродуманих звинувачень, приписуючи усім новим релігійним рухам найгірші ознаки, які характерні тільки деяким із них. Не слід також вважати, що новітні релігійні рухи не можуть розвиватися у правильному напрямку.

Новітні релігійні рухи протестантського походження викликають різні реакції своїм агресивним прозелітизмом, спрямованим на оббріхування католицької Церкви, а також своїм прагненням до поширення та способом використовування засобів масової інформації, що справляє враження комерціалізації релігії.

Незважаючи на різнорідність новітніх релігійних рухів і місцевих ситуацій, усі вони створюють одну основну душпастирську проблему, а саме проблему прищеплення вірним імунітету проти поглядів, що суперечать формуванню, яке вони отримали.

Явище сект ставить перед душпастирями серйозну проблему правильного розпізнання: "Любі, не кожному духові вірте, а випробовуйте духів, що вони від Бога,- багато бо лжепророків прийшло у світ" (І Ів. 4,1).

 

Іван Павло ІІ

«…лише свобода, яка підпорядковується Правді, приводить людську особу до її правдивого добра. Добром особи є перебувати в правді та чинити правду»

(Енцикліка «Сяйво Істини» 84)

 

Андрей Шептицький

«Час воєнний утруднює людині кермуватися вказівками тверезого, ясного розуму, освіченого вірою. Верх беруть почування, вразливість, пристрасть, а з того нерозважні кроки, шкідливі не тільки для одиниці, але і для загалу, для цілої родини, громади й народу. Ця небезпека в положенню так особливо труднім, в якім находиться наш народ, стається прямо грізна»

(Пастирське послання до духовенства про обов'язок перестерігати вірних перед намовами провокаторів та агітаторів)
01.09.1939 р.

Якір

У ранньохристиянському мистецтві якір був символом надії. Згідно з Апостолом Павлом, надія «…для душі є ніби якір, безпечний і міцний...» (Євр. 6:18-19). Якір ототожнюється з Ісусом Христом і хрестом, а також святим Климентієм, папою Римським (мученицька смерть – прив’язаний до якоря та кинутий у море) і святим Миколою (покровителем моряків). Якір, увінчаний хрестом, став символом головної християнської ідеї – Надії на порятунок.

Copyright © 2022 All Rights Reserved.